Велосипедист з Туреччини Гюркан Генч 9 вересня вирушив у навколосвітню подорож на велосипеді. Має намір за 7 років об'їхати на двоколіснику 7 континентів, 84 країни, 115 000 кілометрів. Свою мандрівку чоловік назвав "Педалі заради майбутнього" — щоб переконати людей, що для велосипеда нічого неможливого немає — ні гори, ні пустелі, ні спека, ні мороз.
Торік Гюркан уже їздив на ровері з Туреччини до Японії через Грузію, Азербайджан, Китай, Монголію і Південну Корею. Подолав шовковий шлях і монгольську пустелю Гобі. Має намір цього разу взяти п'ять найвищих вершин світу і 5 найбільших світових пустель. Так само обирає екстремальні погодні умови.
"Для себе переконався, що я можу подолати пустелю і можу подолати високі гори. Я записую той маршрут, який проїжджаю, через систему GPS. Це для Книги рекордів Гіннеса. Мене мають внести туди як першого велосипедиста, який перетнув на велосипеді усі п'ять пустель і найбільших гірських верхівок. Їх раніше вже перетинали на велосипеді, але жоден роверист ще не подолав усі п'ять. Тому я вирішив подорожувати у найважчих кліматичних умовах. Найекстремальніше було в Таджикистані: я протягом двох місяців підіймався на гірські вершини. Це найважчий велосипедний маршрут у світі — Памірське шосе. Там найвища верхівка — 4 тисячі 600 метрів. За 12 днів я проїхав пустелю Гобі в Монголії. Віз із собою 20 літрів води та 11 кілограмів їжі".
В Україну мандрівник в'їхав тиждень тому під час сильних снігопадів і морозів.
"Я в'їхав до України через молдовський регіон Сороки. Це був перший за мої подорожі найшвидший в'їзд через контрольно-пропускний пункт. Буквально за три хвилини — подивилися мій паспорт, запитали, чи я їду з самої Туреччини на велосипеді, попередили, що в Україні сувора зима, і щоб я був обережний, побажали приємної подорожі і поставили штамп. Я їхав з півдня на північ України. Заїжджав в українські села, всюди радо приймали. Коли називав людям своє ім'я, всі думали, що Юркан, і називали просто Юрієм. Люди в селах, які стоять на дорозі на базарчиках, постійно зігріваються горілкою. Пригощали й мене, я пив з ними".
Їхати по снігу і кризі мандрівникові дають змогу спеціальні зимові шини на колесах. Одягає Гюркан тільки термобілизну, яка найкраще захищає від морозу.
"Зараз морози — мінус 20-30. За нормальних умов у літні місяці я за день проїжджаю від 100- до 150 кілометрів. Без зупинки я можу на день і до 200 кілометрів проїхати. Взимку по снігу й ожеледиці проїжджаю за день до 50 кілометрів. Оскільки мій велосипед оснащений зимовими шинами, можу їхати по снігу, але по льодовому покриттю дуже важко. У мене є досвід зимової подорожі. Я проїздив взимку у Монголії одну з найбільших пустель — і ночував там при температурі мінус 35 градусів. Зараз в Україні всього лише мінус 18. За такої температури їду на велосипеді зі швидкістю 20 кілометрів на годину, дме зустрічний вітер, то я відчуваю температуру як мінус 25. Зупинився в однієї родини в селі. Сніг стояв — по коліна. Запитую: "А коли розчищатимуть сніг". З мене дуже сміялися, а потім пояснили: "Сюди ніколи не заїдуть машини для очищення снігу". Я злякався. Думав, на місяць тут застрягну. Дійсно дуже багато снігу. Я ще на бачив у своєму житті стільки. "
Гюркан возить із собою на велосипеді 50 кілограмів поклажі. З їжі — макарони, банани, супи. Готує сам. Каже, йому вистачає 10-15 доларів на день. До того як рушити в мандри, хлопець мав на батьківщині італійський ресторан. Будинок і авто. Все продав.
"Зараз мені 33 роки. Я неодружений. Коли повернуся до Туреччини, мені буде 40 років. Це нормальний вік: я зможу одружитися, мати дітей, знову зайнятися бізнесом. Але потім я не зможу зробити того, що роблю зараз — мандрувати навколо світу".
Під час мандрівки велосипедист пише листи для своїх майбутніх дітей і підписує тими адресами, де буває.
2 
1
Коментарі
6