- Потреби переселенців кардинально змінились. Якщо на початку гуманітарної кризи вони потребували тільки найнеобхіднішого - даху над головою, захисту і харчів. То тепер шукають роботу і друзів, - каже 55-річна Вікторія Курилко, радник Міністерства соціальної політики з питань внутрішньо переміщених осіб у Полтавській області.
З 2014 року займається проблемами внутрішньо переміщених осіб. Організувала інтеграційний центр для переселенців на Полтавщині. Допомагає адаптуватись, знайти роботу, житло й отримати необхідні знання.
Як біженці почувають себе морально?
- Мають образу на державу. Здається, що їх кинули напризволяще. Були змушені раптово вийти з комфортного середовища, різко змінити життя та адаптуватись до нових викликів. Це завжди важко. А тут ще більшість пережило обстріли і хвилювання за життя своїх близьких. У нашої співробітниці центру 6-річна дитина дуже боїться грози. Як чує гуркіт, починає плакати, шукає місця для схованки. Думає, що це обстріл. І так майже із кожним, хто був на цій війні.
Найбільша дискримінація переселенців - позбавлення права голосу на виборах. А це 2 мільйони людей. За три роки жодного рішення по цьому питанні не було - ні від влади, ні від самих переселенців. Хоча існує офіційний реєстр внутрішньо переміщених осіб.
Які виклики влади перед біженцями?
- 30 відсотків проблем можна вирішити в Києві на законодавчому рівні. З рештою може справитися влада на місцях. Уже створені регіональні програми допомоги, діють фонди сприяння підприємців та інтеграційні центри.
Є думки, що переселенці тільки обтяжують бюджет. Це не так. Треба зрозуміти, що ці люди - гарний ресурс, який чомусь мало використовують. В усіх регіонах України висока смертність населення. Тому місцеві чиновники мають закликати біженців до себе, стимулювати займатись бізнесом, адже потім податки прийдуть у регіон. Тут потрібен державницький підхід.
Як об'єднуються самі переселенці?
- Створюють громадські організації зі спеціалістами, які допомагають у різних питаннях. Ці організації діють у регіонах при інтеграційний центрах. У нас всі послуги безкоштовні. Переселенці можуть отримати юридичну, психологічну допомогу, пройти навчання з прикладного мистецтва, ІТ-технологій, курси англійської і української мов. Вчаться шукати гранти, писати проекти під бізнес.
Але останнім часом помічаю, що ініціатива щось робити спадає. Часто держава пропонує біженцям гроші під спільний бізнес-проект. Але ті просто не хочуть об'єднуватись.
Хоча є приклади, коли допомагають одне одному. Відкривають підприємства і запрошують працювати своїх.
За якою схемою зазвичай відкривають бізнес?
- В основному продовжують справу, якою займались до війни. Вони звикли до високої конкуренції, яка була в них вдома. Роблять якісну продукцію, чим завойовують ринок. Серед них є першокласні програмісти, лікарі, вчителі, майстри по каменю і будівельники.
Займатись підприємництвом - єдиний вихід для нормального життя. Щоб покрити оренду житла й утримати родину. Бізнесменам важко оцінити ринок на мирній території. Не знають, який об'єм продукції випускати. Не мають зв'язків. Тому до центру залучаємо місцевих бізнесменів, які розповідають про перевірені фірми, можливості і способи заробітку. Дають потрібні контакти. Так створюємо бізнес-спільноту, яка потім підтягує інших партнерів.
Відкрити з нуля свою справу переселенцям стало важче. Цього року закрили регіональний фонд підтримки підприємництва. Звідти біженці мали змогу брати кредит для початку свого бізнесу. Не один за ці гроші почав нову справу.
- Дехто адаптується дуже швидко, знаходить тут друзів, а інші тримаються осторонь. Не мають ні друзів, ні ворогів. Це дає психологічну травму. Тому зв'язуються з рідними і знайомими на Донбасі. Навіть щоб просто посваритися.
На Новий рік ми влаштували зустріч. Придбали ялинку, наготували страв, салатів. Прийшло багато самотніх людей, кілька молодих пар. Дехто почуває себе винними за ситуацію, що склалась у країні.
3 
1865
Коментарі