Заблукавши біля Порохової вежі у Львові, питаю в літньої жінки, як пройти на вулицю Княжу. Білява коротко стрижена львів'янка в пісочному светрі, джинсах, кросівках і з легким наплечником уважно вивчає мене поглядом блакитних очей. Нараз вирішує:
- Ходімте зі мною. Я саме туди йду.
Дякую. Переходимо дорогу. Далеко перед нами майоріє гурт школярів-туристів.
- Ви відстали від групи? - запитує моя провідниця.
Пояснюю, що я сама і просто ніколи не була на цій вулиці.
- А ви звідки? - цікавиться жінка.- З Києва? - підіймає брови. - Але то таке диво, що ви говорите українською мовою. Я в Київ як приїду, всі свої ілюзії мовні втрачаю. Наскрізь зросійщене місто.
Авторка "Петрика П'яточкіна", мультиплікатор Наталя Гузєєва, яка після 15 років життя у Німеччині вперше приїхала до Львіва, пояснила, чому Львів їй сподобався більше за столицю.
На моє запевнення, що кияни українською говорять, і таких з року в рік більшає, хитає заперечливо головою.
Напевно, це відчуття слухове і враженнєве. Якщо все місто навколо не звучить твоєю мовою, воно тобі рідним не відчувається. Хай навіть де й почулося українське слово. Місяць тому українська мультиплікаторка і авторка "Петрика П'яточкіна" Наталя Гузєєва, яка після 15 років життя у Німеччині вперше приїхала у Львів взяти участь у книжковому форумі, пояснила мені, чому Львів їй сподобався більше за столицю:
- Там просто журчит вокруг украинский язык. Так естественно. В Киеве если и говорят по-украински, то натянуто или как-бы из принципа: вот я разговариваю. А во Львове этим дышат.
Людям, які дивляться збоку, часто видніше і помітніше те, що зсередини або мріється, або вигадується.
Моя львівська провідниця, заки ми йшли до вулиці Княжої, вела далі.
- Оце рік тому відпочивала в Судаку. На пляжі бачу: дві дівчини молоді. Студентки. Розмовляють російською. Потім одна перейшла на українську. Я питаю: "Звідки ви?". Одна виявилася з Києва, інша з Полтави.
Це тільки селяни люблять при заїжджих пустити диму в очі, мовляв, вони знають російську. Питає дорогу людина в маршрутці російською - рідко який львівянин російською відповість. А люди з села ввічливі і хочуть догодити, тому переходять.
- Вдома якою розмовляєте? - питаю.
- Та, українською...
- А зараз чому російською?
- Бо ми соромимося. Не хочемо виглядати провінційно". Ото мене вразило. Сказала їм, що у нас у Львові все навпаки. Всі свідомі - в місті - говорять принципово українською мовою. Це тільки селяни люблять при заїжджих пустити диму в очі, мовляв, вони знають російську. Наша слабість в чому: в нашій чемності. Питає дорогу людина в маршрутці російською - ріідко який львівянин російською відповість. А люди з села ввічливі і хочуть догодити, тому переходять. Нам цієї слабості допускати не треба. Нащо вдавати перед іномовцями лояльних? Хай стають такими, як ми.
Що Львів ця слабкість не поглине, я переконалася наступного дня.
4 листопала львіські "Карпати" забили 6 голів у ворота "Кривбасу". Троє дівчат відкололися від гурту щасливих фанатів і простували дорогою до залізничного вокзалу. Вимахували біло-зеленими шаликами "Карпат" і на все горло кричали:
- Львів, не спати! Бо виграли хто? - Карпати. Хто ми є? - Зелені леви. Слава Україні! Героям Слава.
Люди, які щойно з потягу ступили на львівську землю, здивовано озиралися такому прийому. А трійко чоловіків у чорних куртках із пляшками пива в руках, чалапаючи до потяга зі Львова, вовкувато озиралися на порушувачок тиші:
- Да тут одни бандеры живут. Ты что, не видел все это время?..
1 
1
Коментарі
67