Днями на розгляд сесії Полтавської обласної ради запропонували внести питання про виділення коштів на придбання книг серії "Шкільна бібліотека". Проектом передбачили виділити 2,1 млн. гривень на закупівлю літератури. На кожну середню школу І-ІІІ ступенів перепало би з обласного бюджету приблизно 5 тис. грн. Половина книг світової літератури у бібліотеки мала поступити в перекладі на російську мову. У частини депутатів це викликало обурення.
За словами депутата обласної ради Петра Ворони предмет "світова література" у школах читається українською мовою.
– Я розумію, коли твори Пушкіна чи Достоєвського подаються російською мовою, але навіщо школярам російський переклад Даніеля Дефо та твори інших класиків? – поставив риторичне запитання депутат.
Проект постанови про виділення коштів на закупівлю книг депутати відхилили. Але поставлене питання є не тільки риторичним - чому в закладах із українською мовою викладання має звучати російська? І чому український платник податків повинен обслуговувати якщо не книговидання сусідньої держави, то, принаймні, попит на російськомовні переклади? Чому не дати учням твір француза Оноре де Бальзака "Гобсек" чи "Пригоди Олівера Твіста" англійця Чарльза Діккенса в перекладі на українську?
Твори українських письменників того ж Миколи Гоголя чи Тараса Шевченка, написані російською мовою, збагачують українську спадщину, але літературі вони належать не українській, а російській.
Тут доречно буде згадати слова Віссаріона Бєлінського про національний характер художнього твору: "Коли ми почуємо про новонароджену людину, то не питаємо, чи є в неї очі й руки, скільки має ніг і чи не має рогів і хвоста; якщо це людина, то вже само собою зрозуміло, що в неї є очі й руки, ніг усього дві, а не чотири, а рогів і хвоста немає. Так і в мистецтві: якщо твір художній, то, само собою, він і національний".
Пригадаймо, як підбирав українські слова-відповідники до смислу Пушкінових казок Максим Рильський. З оригіналу "Жил-был поп, Толоконный лоб. Пошел поп по базару посмотреть кой-какого товару" постає перед нами жадібний піп, якому страшенно хочеться купити побільше, а заплатити якнайменше. Й український поет знаходить для цієї картини гарне українське втілення: "Жив собі піп, Околоту сніп. Пішов піп по ринку, чи не купить яку дешевинку". Написано і цікаво, й оригінально, і з українським колоритом.
І ще я вважаю, що статуя, створена українським скульптором із італійського мармуру, є твором українського мистецтва. Подібно до того художній твір, перекладений на українську мову, стає надбанням української культури.
3 
1
Коментарі
83