Недавній дебютант УПЛ і найкраща у світі жінка-арбітр 2015 року Катерина Монзуль розповіла про свій історичний дебют у чемпіонаті України та інших цікавих моментах своєї кар'єри.
3 квітня став пам'ятним днем не тільки для самої Катерини Монзуль, а й для всього українського футболу. Вперше в історії чемпіонату України матч команд Прем'єр-ліги "Волинь" - "Чорноморець" провела жінка-арбітр.
На полі луцького "Авангарду" команди з'ясовували стосунки під наглядом 34-річної харків'янки Катерини Монзуль. Раніше не один рік Монзуль небезуспішно працювала в різних нижчих дивізіонах України, а в минулому році отримала і світове визнання. Крім довіри фіналу жіночого чемпіонату світу (США - Японія) Міжнародна федерація футбольної історії і статистики (IFFHS) визнала Катерину найкращою жінкою-арбітром у світі.
- Катю, чи сильно ти хвилювалася перед грою в Луцьку?
- Хвилювання - це невід'ємна частина роботи арбітра. Впевнена, підвищений рівень адреналіну в крові є у кожного рефері перед грою. Мені здається, це природний і цілком нормальний процес.
- Чи відрізнялася чимось твоя підготовка до матчу "Волинь" - "Чорноморець" від підготовки до інших поєдинків (наприклад, в першій лізі або на міжнародній арені)?
- Ні, у мене єдиний підхід в підготовці до матчів. Для мене всі ігри важливі, і я не поділяю їх. Тому зустріч у Луцьку не повинна була стати винятком. Хоча, звичайно, відповідальність відчувалася дуже велика. Хотілося не підвести не тільки себе, а й тих людей, які довірили мені таке історичне право судити матч у Прем'єр-лізі.
- З чого, як правило, складається підготовка арбітра до матчів?
- Це не в останню чергу психологічна робота. Крім цього, також треба переглядати багато відеоматеріалу по командам, які гратимуть між собою. Необхідно також вивчити проблемних гравців, проаналізувати дії колективів у певних ігрових ситуаціях.
- Це такий системний підхід в українському арбітражі, або ж це особливості саме твого сформованого підходу?
- Зараз такі рекомендації є для всіх арбітрів у світі. Якщо ти готуєшся до певної гри, то обов'язково повинні бути переглянуті попередні матчі команд-учасників. У процесі перегляду рекомендується по максимуму вивчити тактику дії команд, виділити якісь особливості поведінки тих чи інших виконавців. Все це робиться для того, щоб уникнути помилок, які можуть мати місце у поєдинках.
- Серед футболістів можна зустріти забобонних людей. А ти не відносишся до таких в процесі підготовки або ж роботи на матчах?
- Ні, я таким не страждаю. Я не намагаюся вийти на поле з якоїсь певної ноги або надягати спочатку бутсу саме на ліву ногу, а не, наприклад, на праву (посміхається).
- Якщо не секрет, чи була вже оцінка твоєї роботи в матчі "Волинь" - "Чорноморець" з боку куратора арбітражу П'єрлуїджі Колліни? Пред'являв він якісь претензії, чи робив зауваження?
- У мене немає з цього приводу ніякої інформації.
- Ти в суддівстві вже не один рік. За плечима у тебе - десятки матчі у першій лізі чемпіонату України, міжнародні поєдинки на рівні клубів і збірних. Де судити легше - в Україні або ж за кордоном?
- Все залежить від матчу. Буває, і на регіональному рівні доводиться проводити дуже складні поєдинки. А ось відповідальність різна.
- А які ігри цікавіше проводити - між клубами або ж між збірними?
- На клубному рівні колективи більш згуртовані і зіграні. У них взаєморозуміння між гравцями краще і вище. Збірні ж теж високого рівня, однак у них все ж позначається той факт, що гравці збираються нечасто з різних команд - їх дії не настільки злагоджені і зіграні. Тільки в цьому, на мій погляд, і полягає відмінність.
- Це якось впливає на суддівську роботу?
- Ні-ні. Підготовка до ігор та ж, відповідальність - теж. Я говорю виключно про відмінність у сприйнятті таких матчів. І все.
- Влітку 2015 року ти судила фінал жіночого чемпіонату світу, а за підсумками року була визнана найкращою жінкою-арбітром в світі. До чого ще можна прагнути в кар'єрі, маючи такі дві дуже серйозні заслуги?
- Є ж ще Олімпійські Ігри. Дасть Бог, і мені вдасться взяти участь в Олімпіаді, яка в цьому році буде проходити в Бразилії. Мені цього дуже хочеться.
- Олімпіада в Лондоні в 2012 році пройшла повз тебе?
- Я в 2010 році судила юнацькі Олімпійські Ігри, які проходили у Сінгапурі. До слова, мені тоді довірили судити і фінал. Хочеться такі ж емоції пережити і наступного літа в Бразилії. А в Лондоні в 2012-му мене не було, тому що в тому році у мене було призначення на чемпіонат світу U-17, який проходив в Азербайджані.
- У чоловічому суддівстві є ще одна знакова вершина - фінальний матч Ліги чемпіонів. Ти б впоралася з такою грою?
- Я не можу нічого сказати з цього приводу. Нічого подібного в історії футболу ще не було, тому зараз говорити в даному питанні немає про що.
- Матчі у першій лізі національної першості ти проводиш, починаючи з 2011 року. Тепер особисто познайомилася з матчами в елітному дивізіоні чемпіонату країни. Чи сильно різняться обидві ліги?
- Різниця, звичайно ж, є. І це стосується не тільки, скажімо, швидкісних якостей команд. Важлива і значимість турнірів, їх публічність, висвітлення на ТБ і в інших ЗМІ. З огляду на ці причини, мені здається, зростає відповідальність і за прийняті рішення. Однак можливість практично відразу ж після матчу проаналізувати різні моменти гри робить роботу в Прем'єр-лізі привабливішою і цікавішою. Хоча рівень першої ліги теж зростає. Там зараз теж можна по записах зустрічей повноцінно розбирати свою роботу, аналізувати її, робити висновки, а значить - рости і прогресувати.
- Швидкості у сучасному чоловічому футболі постійно зростають. Це призводить до зростання вимог до фізичної форми арбітрів. Ти багато часу приділяєш підтримці своєї фізичної форми у тонусі?
- У Комітеті арбітрів ФФУ є тренер із загальної фізичної підготовки. І для кожного рефері ним підготовлена індивідуальна програма, яка складається з чотирьох-п'яти тренувань в тиждень. Я повністю її дотримуюся.
- Займаєшся сама або десь в клубі з кимось із харківських тренерів?
- Сама. Програма розписана дуже докладно, тому абсолютно нескладно її дотримуватися. Хоча бувало, що перед якимось великим міжнародним турніром я додатково вдавалася до допомоги тренера. Відбувалося це тоді, коли я розуміла, що потребую поліпшення якихось функціональних навичок - наприклад, швидкості і так далі. Це нормальна світова практика.
- Можна зробити висновок, що у тебе немає ніяких проблем і питань щодо заповнення тижневого циклу між ігровими вік-ендами?
- Так. А ще я вчуся в Харківській державній академії фізичної культури. Якщо ж є вільний час, то намагаюся приділити увагу своїй сім'ї. У мене є сестра і племінник.
- Чи сильно розчаровуєшся, коли не знаходиш свого прізвища у призначення на новий ігровий вік-енд?
- Ні. Є рекомендації щодо проведення певної кількості матчів. Судити кожні вихідні можна. Повинні бути паузи на відновлення. І в першу чергу, не у фізичному плані, а в емоційному. Неможливо судити матч за матчем і швидко їх "переварювати". Тому паузи в кар'єрі арбітра - це нормально. Їх можна легко заповнити різними тренуваннями, щоб підтримати свою фізичну форму.
- Якщо зізнатися чесно, футболу в твоєму житті багато? Чи не відчуваєш перенасичення ним?
- Ні все нормально. Я не можу поскаржитися на те, що страждаю від надлишку футболу.
- А сама грала колись?
- Та було діло. По-перше, я живу біля стадіону, тому з шести років бігала туди тренуватися. Потім так склалося, що я потрапила у харківську жіночу команду. А коли її очолив Володимир Кулаєв (який пізніше був наставником ФК "Харків"), трохи пізніше мені довелося зробити вибір - або продовжувати ігрову кар'єру, або ж віддати перевагу суддівства. Я спробувала суддівство, і зрозуміла, що хочу розвивати свою кар'єру в цьому напрямку.
- Чи складно було бути піонером у цій справі?
- У мене була єдина мета, яка актуальна і зараз - виходячи на футбольне поле, я повинна якісно і професійно виконувати свої суддівські обов'язки. Оцінку ж моїй роботі дають ті люди, які за обов'язком своєї діяльності повинні це робити.
- Зараз немає жалю, що вибрала саме суддівський свисток, а не поле і м'яч?
- Звичайно ж ні.
- І знову пройшла б цим шляхом, нічого не змінивши і не поміняв?
- Так, нічого б не змінювала. Це життя і моя історія. Навіщо думати про заміну чогось, що вже сталося?
- Якщо припустити, що колись в майбутньому твоя дочка також захоче стати футбольним арбітром, будеш її відмовляти?
- Ні в якому разі. Мої батьки мені нічого не забороняли, а виключно підтримували мій вибір і мої якісь інші починання. Тому я теж буду рахуватися з думкою дочки, і буду повністю її підтримувати.
- У пам'яті є якийсь матч, роботою в якому ти особливо задоволена і пишаєшся?
- Після будь-якої гри у мене немає такого, щоб я всім була задоволена. Навіть якщо були правильно прийняті всі рішення і це підтвердив детальний розбір поєдинку, то завжди знайдуться деталі і нюанси, які хочеться поліпшити і вдосконалити.
- А особливо пам'ятна гра - це...
- Це два фінальних матчі. Ліги чемпіонів 2014 року, між шведським "Тюресе" і німецьким "Вольфсбургом", а також фінал чемпіонату світу 2015 між збірними США та Японії.
- Ставши арбітром української Прем'єр-ліги, ти тепер має намір судити до "вікової стелі"?
- Хочеться відчувати задоволення від своєї роботи і виконувати свої обов'язки арбітра на високому професійному рівні. Це головне для мене. А що до "вікової стелі", то її зараз вже немає.
- Але поки було лише одне виключення, коли, незважаючи на солідний вік, продовжував судитиме одесит Віктор Швецов...
- Зараз за таким же шляхом пішла і Наталія Рачинська. Скоро їй буде 46 років, але вона продовжує виконувати свої обов'язки.
- Відомо, що у тебе є громадянська спеціальність, пов'язана з архітектурою. Виходить, бути все життя в футболі і спорті ти не маєш наміру?
- Поки у мене весь час йде на футбол, і в планах немає бажання його поєднувати з чимось іншим. До того ж я вчуся в інституті фізкультури на кафедрі футболу та хокею. Це моя друга освіта, і в майбутньому маю намір стати викладачем і тренером футболу.
Додамо, що сьогодні Катерина Монзуль працюватиме на матчі 23-го туру прем'єр-ліги "Карпати" – "Говерла".
2 
4166
Коментарі