Екс-арбітр ФІФА Ігор Горожанкін відверто розповів про свою кар'єру, взаємини з гравцями та президентами клубів. Зараз Ігор Юрійович працює трак-драйвером (водієм великих фур) у Канаді.
Про сім'ю і політичну позицію
Мої батьки і старша донька вже 12 років живуть в Ізраїлі. У Канаді мешкає молодша донька, син залишився в Києві.
Коли я мешкав у Ізраїлі, мені було дуже неприємно спостерігати за воєнними діями, проблемами із Хамасом. Що вже казати про рідну Україну — неймовірно тяжко спостерігати за всім тим, що відбувається, тебе ніби ріжуть по живому. У мене мама єврейка, але я жодного разу не був у синагозі, не одягав кіпу… Я би з радістю повернувся в Україну, але не відчуваю, що я там потрібен.
Про Конькова
Коли Анатолій Коньков став главою Федерації футболу, я відзначав свій 55-й день народження в Кіровограді. Одним із найкращих своїх друзів уважаю Доктора, тобто Ігоря Ярменчука, відомого арбітра. У нас була прекрасна плеяда суддів, яку свого часу виховав Лев Саркісов. Це Вадим Шевченко, Валерій Онуфер, Степан Сельменський, Володимир П'яних, Валерій Авдиш, Володимир Туховський. Лев Олександрович зібрав колишніх футболістів.
Наш колектив був надзвичайно дружним. Коли в компанії збиралися Хіба, Шева, Арон, Шельмена й Армян (Хіблін, Шевченко, Арановський, Сельменський, Татулян), можна було плакати від сміху. Багатьох хлопців вже немає: Югаса, Козаченка, Арановського, Онуфера, Горностаєва, Косолапова, Шнейдермана…
Так ось, на святкуванні дня народження Ігор Ярменчук каже мені: "Зателефонуй Конькову, він до тебе нормально ставиться". Коли я зателефонував Анатолію Дмитровичу, чий номер тоді мали лише кілька людей, то він відповів мені: "А звідки в тебе мій номер?". Коли тебе про таке питають, то вважай, що наступного дня до людини можна навіть не їхати. Мовляв, хто ж мене здав.
Але наступного дня зайшов до нього в кабінет. Мені здавалося, що певний слід у футболі я залишив. Однак це мені тільки так здавалося. "Хотів би працювати у вашій команді", — кажу. "Ну, розумієш, там Колліна, ну, не знаю…", — затягнув Анатолій Дмитрович. Я не претендував на роль голови комітету арбітрів. Можливо, мій футбольний досвід міг би допомогти. Коньков сказав залишити своє резюме.
Про Ігоря Суркіса і матч "Динамо" - "Карпати"
Я їхав із Кіровограда до столиці машиною. Олександр Чубаров зустрів мене, я ще не встиг сумку в готелі залишити, як він набирає номер, каже: "Я тут із Гаражем", і дає мені слухавку. Чую голос Ігоря Михайловича Суркіса. Тоді він був трохи іншим. Тепер мені Суркіс-молодший подобається: подорослішав і став справжнім президентом. "Ігорю, ти з ким, із нами?". Як ти думаєш, що я мав відповісти? "Михайловичу, ну що за запитання?". Ігор Михайлович відповів: "Тоді все — у силі".
"Динамо" ніколи не балувало суддів. Григорій Суркіс — надзвичайно розумна й інтелігентна людина. 1995-го він казав: "Хлопці, ви ж розумієте, що "Динамо" — це флагман українського футболу. Ми грошей нікому не даємо". А тоді гроші шалені ходили. Щоправда, нині ходять іще більші.
Ахать Брагін загострив питання так, що "Шахтар" ставився дуже жорстко до цього. Потім все змінилося — всі хочуть бути чемпіонами, отримувати гроші від УЄФА. Хоча порівняно з тими грошима, які заробляє Ринат Леонідович, кошти за участь у єврокубках — мізерні. Можливо, вся справа в престижі.
Футболісти "Динамо" всю гру нагадували рибок — постійно пірнали у штрафному майданчику. До мене підходить Валентин Белькевич: "Юрійовичу, це ж наш останній шанс". Кажу: "Це — ваш шанс". Я свідомо йшов на це. Я дав свисток про завершення матчу, настала повна тиша: трибуни затихли, не було жодного звуку, всі розуміли, що чемпіонство "Динамо" накрилося. Ніхто ж не знав, що в останньому турі ЦСКА зіграє внічию з "Шахтарем".
Мою тишу перервав суперфан "Динамо" Парамон. Він підходить до мене й плює мені в обличчя. Я розумію, що це хвора людина й не маю права відповідати. Мені так хотілося засадити йому межи очі! Я стримався й іду з асистентами. Кажу до Володі Петрова: "Не знаю, як вам, а мені точно кінець". Якби я не дав пенальті в першому таймі у ворота "Карпат", то "Динамо" навіть не зрівняло би. У перерві я сказав хлопцям, що "Динамо" не виграє той матч.
Вони другу половину матчу провели у штрафному майданчику "Карпат". Але було таке відчуття, ніби вони були приречені. Наскільки знаю, тоді футболістам "Карпат" мільйон занесли представники "Шахтаря". Вони молодці — билися й заслужили.
Про Колліну
Не заперечую, він корисний для нашого футболу. Він змінив ставлення до гри й її розуміння. Деякі футбольні люди використовували футбол лише для нечесного заробітку. Певні санкції, які застосовували до нас, тримали нас у тонусі. Дивлюся на ляпи Євгена Арановського, Сергія Бойка, Юрія Можаровського… Ніхто навіть не реагує. Сергій Шебек щось там скаже із-закутку. Але, якщо згадати, як він ганяв команди… Мені здається, що він тішиться з того, що такі помилки є.
Про "братків"
Була в мене така ситуація, пов'язана з Кримом. Не пригадую, коли це було, але пам'ятаю, як "Динамо" грало у Сімферополі й за кілька хвилин до кінця матчу я призначив штрафний — воротар "Таврії" викотився з м'ячем за межі своїх володінь. Камер багато не було, повторів — обмаль. Після матчу переглядали відеозапис із інспектором — виявилося, що я ухвалив правильне рішення. Леоненко виконав штрафний, а Ващук, здається, забив переможний м'яч. Виїжджав із стадіону з охороною. Тоді у Сімферополі хазяйнували брати, прізвище яких я забув (очевидно, йде мова про відому сімферопольську банду Башмаків).
Рувим Аронов був їхнім підлеглим. Вони "тримали" ринки. Одного разу Аронов ліз до мене битися, а потім слізно вибачався. Рувим був акордеоністом, працював у театрі. Анатолій Заяєв узяв його в команду адміністратором. У футболі такий закон — розпочинають із адміністратора, а потім стають генеральними директорами клубів. У певний момент їм здається, що вони знають, що таке футбол.
1994-го, в епоху бандитизму, я судив матч у Запоріжжі місцевого "Металурга" та "Кременя". Мене поселили в двомісний номер "напівлюкс". Асистентів Шевченка й Арановського поселили в інших номерах. Стук у двері, відчиняю, а на порозі — 12 хлопців. Запропонував сісти на два дивани. Розумію, що про футбол говорити не будемо — на обличчях написано. "Про що говорити будемо?" — питаю. "Братане, результат потрібен", — каже один. У підсумку, "Металург" переміг із рахунком 1:0…
А в Кривому Розі взагалі пісня! Начальником команди в "Кривбасі" був Анатолій Буряк — височенний, а коли в двері заходив, головою стелю підіймав (організатор місцевого осередку "тітушок" під час Революції гідності). Президентом тоді був Сергій Поліщук на прізвисько Полик.
Представники "Кривбасу" думали, що Кривий Ріг — центр всесвіту. Їм хотілося, щоб я вбивав "Шахтар". Але вони не знають, що таке Донецьк — місце, де закопують у териконах разом із автомобілями. Після гри зайшов до Поліщука, з яким сиділо п'ятеро хлопців. "Ось тобі", — каже Поліщук і суне мені під ніс дулю. Уперше в житті побачив бандита-президента, який показує дулю. До речі, перед грою за "Кривбас" мене просив Суркіс. Я переживав тільки, щоби машини не торкнулися. На щастя, я поїхав із міста живим і здоровим.
На Луганщині в одній команді нижчого дивізіону все було занадто серйозно. Мене зустріли з пістолетом — посадили в машину, зброю тицьнули в бік і повезли. Машина у стилі американського "Лінкольна" 1970-х років. Люди думають, що вони сильніші за тебе, бо вони з пістолетом. Замість "Доброго дня! Як ваші справи?" я отримав такий ось прийом. Можливо, їм хтось сказав, що Гараж їде їх убивати. Але це ж рівень першості бані. Для чого мені когось там убивати? Направили, значить, направили. Мені дуже добре запам'ятався водій — маленький чоловічок у чорних окулярах, як у кота Базиліо, який періодично дивився в дзеркало заднього виду й усім своїм виглядом давав мені зрозуміти: "Ти бачив, як ми тебе зустріли? Ти тут не жартуй".
Господарі виграли. Але я не ходив на вечерю й навіть не хотів спілкуватися з тими людьми. Вони погрожували мені вбивством тільки тому, що хотіли виграти той нікчемний матч? Тепер мені зрозуміло, хто там у ЛНР і ДНР. Минули роки, але такі люди залишилися.
Про Заяєва
У мене був випадок у Миколаєві. На матч Кубка України в гості до СК "Миколаїв" приїхав криворізький "Кривбас". На той час господарів тренував Анатолій Заяєв, із яким у мене були цікаві стосунки ще з першого чемпіонату. В останньому турі "Таврія" зіграла внічию із "Шахтарем" у Донецьку. Якби перемогли "гірники", то в золотому матчі з "Динамо" грали би вони. Гру повинен був обслуговувати мій земляк Олег Кацман.
Зрештою, ми з Кацманом працювали лайнсменами, а головним призначили Ігоря Хібліна. "Ми відпочиваємо в Криму або їдемо на відпочинок на терикони", — жартував Ігор. Одного разу я звернувся до Заяєва з проханням організувати відпочинок для сім'ї в Алушті. Я вирушив туди з дружиною й двома маленькими дітьми. Вийшло так, що Анатолій Миколайович із санаторієм не домовився, але мене про це не повідомив. Тому я потрапив у неприємну історію.
Програла його "Таврія", тож він подумав, що це я в усьому винен. "Це помста?", — питає. "Я не злопам'ятний, але я з маленькими дітьми приїхав", — відповідаю. Так ось, про Миколаїв. Програла команда Заяєва на очах заповненого стадіону. Анатолій Миколайович організував статтю про мене… Ваш брат також їсти хотів. З'явився матеріал під назвою "Горожанкін убивця". Телефоную в редакцію: "Що це за бравада? Моїм дітям у школі статтею тицяють". Приїжджаю в Київ, де мені кажуть: "Та вибач, не подумали…"
Про матч "Динамо" — "Чорноморець" 1997-го року
Я щойно отримав статус судді ФІФА. Психологічно був неготовий судити матч саме за участю "Чорноморця" через конфліктні взаємини з Леонідом Буряком. Отой київський матч я аналізував кілька років поспіль. Я зафіксував 22 порушення з боку "Чорноморця" та 21 — у "Динамо". Яка тут упередженість? Я міг навіть вилучати ще одного гравця одеситів. Пенальті обидва були чистими. Інша справа, що могли виникнути питання щодо другої жовтої для гравця, якого я вилучив.
Призначати одинадцятиметровий на 5-й хвилині в такій грі я не міг. Хіба зараз хтось із суддів зможе призначити пенальті на початку матчу у ворота "Шахтаря"?
З Буряком ми не спілкувалися. Про Леоніда Йосиповича навіть говорити не хочу. У мене був раніше неприємний кубковий матч, пов'язаний із "Чорноморцем", коли Гусейнов у підтрибунному приміщенні підло вдарив лайнсмена Ігоря Лавріва. Він "запалив" прапорець, хоч офсайду не було, але одесити перестали нав'язувати боротьбу, а гравці "Дніпра" забили м'яч, бо я гру не зупинив. Тимерлана за руку ніхто не спіймав, але й я, й Лаврів уважаємо, що це зробив Гусейнов. Форвард "Чорноморця" першим побіг до роздягалень після матчу й вимкнув світло в коридорі. Лаврів йшов попереду, позаду нас супроводжувала міліція. Ігоря хтось ударив ногою в живіт. Інших підозрюваних, окрім нападника одеситів, просто немає.
Про Хацкевича і Шевченка
Завжди брудною грою відзначався Олександр Хацкевич. Він міг плюнути в обличчя супернику, вдарити ліктем… Робив усе це за спиною. Колючий і неприємний футболіст… На противагу йому назву інтелігента Валентина Белькевича. Неприємний епізод залишився в пам'яті, пов'язаний з останнім матчем Андрія Шевченка перед від'їздом у Мілан. Матч "Динамо" — "Шахтар" перенесли на грудень у зв'язку з грою киян у Лізі чемпіонів. На термометрі — мінус 12 градусів за Цельсієм. Я — без шапки, на короткий рукав… Ващук побачив мене і схопився за голову. У одному з епізодів м'яч летить у штрафний майданчик донеччан, де першим устигає Дмитро Шутков, а Шевченко на слизькому газоні їде прямою ногою в гомілку воротарю. Даю жовту картку нападнику "Динамо". І тут Андрій робить вигляд, ніби зав'язує шнурівку й каже мені: "Ти чого, розсвистівся тут…" Далі були одні лайливі слова. Я аж задихнувся. Розумію, що зробити нічого не можу, хоча дуже хочеться. Ніхто ж мені потім не повірить, а жодна камера факт лайки Шевченка не доведе. Тут буде дуель слово на слово: його й моє… І лише одна людина все зрозуміла — Валерій Лобановський. Після гри питає мене: "Що там у вас трапилося з Шевченком?". Я йому відповів, на що Валерій Васильович каже: "Треба було вилучати Шевченка. Я би його на 10 тисяч оштрафував". Лобановський читав будь-яку ситуацію. Геній.
3 
4166
Коментарі