На минулому тижні 30-річна сумчанка Катерина Бурмистрова взяла срібло на чемпіонаті Європи з боротьби в Баку (Азербайджан). Загалом в активі української борчині п"ять нагород континентальних першостей, три з них – золоті.
Крім того, Катерина – чемпіонка світу-2002. Але свою кар"єру спортсменка вважає не зовсім досконалою. Річ у тім, що вона й досі не виступала на Олімпіаді. Все через те, що вагова категорія до 67 кг, яку представляє Бурмистрова – неолімпійська.
- Впродовж найближчого часу буду визначатися, - каже Катерина кореспонденту "ГПУ". – Обіцяють в програму Олімпіади в Лондоні ввести всі сім категорій жіночої боротьби, а не чотири, як то є нині. Якщо так, то залишуся у вазі до 67 кг. Ні – буду переходити у надважку категорію – до 72 кг. Ваги й міці вистачить. Я вже впродовж багатьох років немало зганяю, щоб підігнати масу до 67 кілограмів. Річ у тім, що тренери зумисне розводили нас з Світланою Саєнко за категоріями. Воно й зрозуміло, бо їм хотілось мати двох сильних борчинь у різних вагах.
- З Саєнко ви землячки, довгий час тренувалися в одного тренера. Виходить, мусили миритися, що Світлана перебуває в пріоритетному становищі?
- Ну, різне бувало. Намагалася ставитися з розумінням, але ж амбіцій не приховаєш. Та й у Свєти вони теж високі. Тому іноді було непросто. Зрештою, то робочі моменти.
- Якщо зміните вагу, то неминуче зіткнетеся з двома беззаперечними лідерами надважкої категорії – п"ятиразовою чемпіонкою Європи Станкою Златевою з Болгарії і олімпійською чемпіонкою Жяо Вань з Китаю...
- Зі Златевою ми колись зустрічалися. Здається, у 2002-му, коли ще разом виступали у категорії до 68 кг. Так сталося, що тоді я виграла. Але з того часу чимало змінилося. Тоді болгарка ще не була такою непереможною, як нині. А китаянка, звісно, надзвичайно сильна. Буде цікаво з нею посперечатися. Їй всього 22, раніше ми не могли зустрітися навіть теоретично. Зрештою, мені ще вдома треба витримати конкуренцію. Крім Саєнко у нас є ще талановита львів"янка Оксана Ващук, може, донеччанка Аліна Махиня. Вони також мріють про Олімпіаду.
- Наразі ж ви виграли чергову медаль чемпіонату Європи у звичній вазі до 67 кг. Срібну. Вона для вас цінна після того, як за плечима вже є три золота?
- Трохи розчарована, адже націлювалася на золото. Найприкріше, що могла виграти у фіналі. Не вистачило дещиці. Наприкінці другого періоду фіналу проти Надії Семенцової з Азербайджану зробила вхід на "мельницю", відірвала суперницю від килима. Але не вистачило часу. Кілька секунд – і провела б кидок.
- Семенцову ви раніше перемагали...
- Так, на внутрішніх змаганнях я була сильнішою. Надя ж з Донецька, ми добре знаємо одна одну. Втім, в останнє, в березні на турнірі Медведя в Мінську, Семенцова виграла у мене. Але виключно завдяки тому, що їй при рахунку 0:0 в обох періодах щастило с жеребом і вона брала захват за ногу.
- Старший тренер жіночої збірної Володимир Євонов вашим виступом задоволений? Запитую, бо нещодавно він критикував вас й Саєнко за те, що ви, мовляв, псуєте атмосферу в колективі. Через те він навіть відлучав вас від роботи зі збірною і переводив виключно на співпрацю з особистим тренером...
- То вже в минулому. Зараз я припинила роботу з Юрієм Голубом, котрий тренував мене з 1998 року і готуюся разом з усією збірною. Тому той конфлікт вичерпаний. Запитаєте, через що пішла від Голуба? Я б не хотіла розголошувати ці моменти. Нехай це залишиться в тренувальному залі. Результатом же моїм Євонов задоволений. Але виключно тому, що виступила краще за інших українок. Володимир Євгенович розуміє, що за своїм потенціалом я здатна на більше.
- Катерино, щоб заробляти на боротьбі, треба виїздити до Азербайджану, як наші Марія Стадник і та ж Надія Семенцова?
- Мабуть, що так. Там створені всі умови, фінансування фантастичне. У нас борцям платять копійки. Збагатитися можна, хіба ставши олімпійським чемпіоном. Он мені сумська влада обіцяє квартиру ще з того часу, як стала чемпіонкою світу. Тобто, з 2002 року. І що? Так щороку повертаюся з черговою нагородою і ті обіцянки поновлюються. Вже вісім років, виходить.
- Відчуваєте проблеми з житлом?
- Так, у мене ж донька, а ми живемо разом з мамою, в трикімнатній квартирі в Сумах. Думаю, то трохи клопітно. Зрештою, мама дуже допомагає в догляді за дитиною, коли я їду на збори. Навіть не знаю, що б робила, якби жила сама. Варварі ж всього чотири рочки, всюди з собою її брати не можу.
- Хотіли б, щоб донька боролася?
- Про це ще рано говорити. Вона активна дитина. Коли приходить зі мною в зал, то бігає, стрибає, перекидається. А про те, що це може бути серйозним заняттям – не думає. Зрештою, мені байдуже, який шлях обере собі донька. Лише б справою займалася і їй це подобалося. Зараз же Варвара, коли мене підтримує, то каже в телефонну трубку: "Мамо, я за тобою так скучила! Привези мені просту золоту медальку". "Ох, знала б ти, яка вона проста, та медалька!" – відповідаю.
3 
4166
Коментарі