Володимир Ященко міг стрибати у висоту на 2,5 м

12 березня 1978 року 19-річний Володимир Ященко із Запоріжжя встановив світовий рекорд у стрибках у висоту - 235 см. Він останнім стрибав у висоту ще перекидним способом. Міг стрибнути на 2,5 м, але не судилося. Згодом травмувався і у великий спорт ніколи не повернувся. Помер 1999-го, маючи 40 років.

3 липня 1977 року в американському Річмонді в +30°С на матчі молодіжних збірних СРСР і США мало кому відомий запорізький юнак Володимир Ященко спочатку подолав 2,27 м, а потім протягом 10 хв. здійснив диво, встановивши одразу 2 нових рекорди - спочатку європейський, який належав росіянину Олександру Григор'єву, - 2,31 м, а потім і світовий - 2,33 м. І не для юніорів - для дорослих! Реакція трибун при цьому була дивовижною. Адже найвище досягнення належало до цього американцеві Дуайту Стоунзу. І коли диктор по стадіону оголосив, що радянський білявий красень спокусився на рекорд їхнього співвітчизника, трибуни спочатку заревли, а потім миттєво затихли. Про це пише "Чемпіонат".

І диво сталося: Володя буквально облизав планку, так її і не торкнувшись. І вже на матах підстрибнув приблизно на ту ж висоту, щасливий від щойно зробленого. Але не зупинився. А попросив суддів додати ще пару сантиметрів. Це вже був виклик не тільки Стоунзу - собі самому. Правда, усі 3 спроби на цей раз не вдалися. Але у Ященка вже була на цей рахунок своя теорія. "Намагаюся після перемоги піднімати планку вище рекордної. Нехай не вийде цього разу - зате знатиму, яка вона. Це все одно що в незнайому річку пірнути - спершу страх відчуваєш, незвіданість. Потім легше", - зізнавався він трохи пізніше.

Ященко починав в заводському спортивному таборі "Гарт", що на острові Хортиця, у якому разом з хлопцями зі спортклубу "Трансформатор" жив і тренувався. Його тренером був Василь Телегін.

Реакція на досягнення запорізького унікуму в США у двох тепер уже ексрекордсменів світу була приблизно однаковою. Григор'єв відреагував стримано: "Рекорд, звичайно, заслуговує найвищої похвали, але серйозні випробування у Ященка ще попереду. Адже з найсильнішими майстрами стрибка в секторі він ще не зустрічався". Приблизно в тому ж дусі висловився і Стоунз: "Ященко здобув перемогу над висотою, а не над спортсменом. Я маю намір повернути рекорд, і зроблю це".

Тепер треба було утвердитися ще й на міжнародній арені: у Мілані проходив зимовий чемпіонат Європи. Тут запорізький юнак вперше і познайомився з тими, хто робив тоді погоду в світових стрибках, не рахуючи американців, - поляком Яцеком Вшолою, Вольфгангом Кісслінгом із ФРН, володарем найкращого результату сезону для залів, і Рольфом Байльшмідтом, спортсменом з НДР, якого вважали найстабільнішим стрибуном і який так само, як і Володя, долав планку по-старому - "перекидним".

Справжня суперечка почалася, коли в секторі залишилися троє - 2 німці і радянський юніор, а на табло горіли цифри 2,29. Байльшмідт легко впорався із завданням, слідом це зробив Ященко, а Кісллінг вибув з боротьби після 3 невдалих спроб. Судді додали 2 сантиметри, хоча Ященко, як пізніше зізнавався, вмовляв німця піти одразу на 2,33. Але той був невблаганний - 2,31 і крапка.

Але навіть ця висота виявилася для Байльшмідта фатальною - він двічі збив планку. Ященко ж з другої спроби подолав бар'єр. Тоді німець з відчаю вирішив перенести 3-тю спробу на наступний рубіж - 2,33. Тепер першим мусив стрибати запорізький рекордсмен, і він під невимовний захват темпераментних тіфозі подолав рубіж. Німець виявився в глибокому нокдауні.

Утім, "побиття" суперника на цьому не закінчилося - Ященко замовив рекордні 2,35. І в 3-й спробі стрибок вийшов, нехай і не ідеальним, але планка, погойдавшись, все ж залишилася на місці. Публіка раділа, а Байльшмідт був нокаутований.

Але суперечка двох стрибунів на цьому не завершився - їм треба було зустрітися знову через пів року на такому ж континентальному турнірі, тільки на стадіоні в столиці Чехословаччини. Ященку не щастило. Він ніяк не міг взяти стартову висоту - 2,18. Німець ж тим часом не приховував радості, ходив по сектору, спілкувався з іншими учасниками, посмішка не сходила з його обличчя.

Ященко розбігався не як зазвичай - з далекого кута сектора - а з якихось 3 кроків. Але злетів над планкою з таким запасом, що сумнівів в тому, що в подальшому все пройде без стресових ситуацій, не виникло.

У Байльшмідта ж посмішка з лиця випарувалася - він в мить став суворим і зосередженим. Правда, до бронзи німець після всього, що сталося, зміг дострибати. Ну а Ященко став переможцем з результатом 2,30, що для поганої погоди можна було вважати неймовірним успіхом. А поруч на п'єдесталі стояв ще й Григор'єв. Він поступився переможцю 2 см, але при цьому обіграв німця за кількістю спроб.

Ященко виграв після цього ще один європейських чемпіонат - у Відні, у залі, ранньою весною 1979-го. Після чого обидва - тренер і учень - вирішили, що спортсмену, щоб гідно виступити на іграх в Москві, потрібен рік на відновлення травмованого коліна поштовхової ноги. Як часто траплялося в ті роки, наміченому не судилося збутися: "партія сказала треба", а комсомолець, відмінник і взагалі хороший хлопець не зміг відповісти "ні".

Перед олімпіадою Володя поїхав на турнір у Вільнюс. Партійні бонзи вирішили, що публіка має право побачити знаменитого вундеркінда. Травмоване коліно цього не витримало. Подальше відомо: з Вільнюса Ященка доставили в ЦІТО, схоже, лікарі не одразу поставили правильний діагноз - розрив хрестоподібної зв'язки колінного суглоба, було 2 невдалі операції. Про жодні стрибки мови відтепер бути не могло. Деякий час по тому, правда, не без перепон з боку радянського спортивного керівництва в одній з австрійських клінік Ященку була зроблена-таки вдала операція, і в 22 роки Володя був практично здоровий. Але ось відновити колишній рекордний настрій, властивий йому до цього адреналіновий запал талановитому спортсмену вже не вдалося. "Зламалася адреналінова фабрика", - говорив тренер.

Він болісно переживав те, що відбувається, але за всієї своєї незвичайності - школу закінчив з однією четвіркою в атестаті, вільно спілкувався англійською, захоплювався філософією, багато читав, - був людиною легко вразливою, болісно переживав, коли увага до нього стала зникати і хлопця перестали впізнавати навіть на вулицях рідного Запоріжжя. І до кінця його короткого життя, яке обірвалося в якісь 40 з невеликим, нікому так і не вдалося розгадати "загадку Ященка", знайти підхід до цього нестандартного, не схожого на оточуючих індивідууму. Він залишився жертвою тієї системи, яка викидала на узбіччя життя багатьох яскравих особистостей, які, несподівано заблищали, а потім так само раптово згаснувши, вже були не потрібні. Немов гільза після пострілу.

1983 року він зміг стрибнути тільки на 210 см, і після цього перестав займатися спортом. 1983 року Міжнародна федерація легкої атлетики вручила Володимиру медаль за видатні спортивні досягнення.

Незабаром Ященка забрали в армію - він служив в спортроті Одеського військового округу, у складі команди брав участь у своїх останніх офіційних змаганнях - чемпіонаті армійських команд в Москві.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ярослава Магучіх виграла чемпіонат Європи зі стрибків у висоту

×