20-річна легкоатлетка Єлизавета Бризгіна здивувала багатьох, здобувши перемогу на командному кубку Європи. Донька олімпійських чемпіонів Ольги й Віктора Бризгіних пробігла 200 м за 22,71 с, покращивши особистий рекорд на 27 сотих.
Зростаючи в сім"ї титулованих батьків, про інший вид діяльності, окрім легкої атлетики, і не мріяли?
— Чому ж? Мені ніхто нічого не нав"язував. Бігати подобалося завжди, тому в спорт прийшла за власним бажанням. Звичайно, в 15–16-річному віці була певна переоцінка цінностей. Думала, чи правильно вчинила, вибравши легку атлетику. Адже подобаються і музика, і танці. Але все-таки вирішила віддатися спорту сповна. Хоча, іноді хочеться дати собі слабинку. Приміром, піти в нічний клуб, погуляти з друзями. Але розслаблятися на такому рівні вже не можна.
Вас тренує той самий наставник, що й батьків — Володимир Федорець. Вони не хотіли вас готувати самі?
— Хорошим тренером, як і хорошим спортсменом, треба народитися. Навіть найвидатніші атлети стають сильними тренерами зрідка. Вони розуміють, що потрібно для досягнення результату, але не завжди здатні донести це підопічним. Мама з татом ставати тренерами не прагнули. Одразу зрозуміли, що я прогресуватиму, займаючись із їхнім колишнім наставником. Для нашої сім"ї Володимир Андрійович — рідна людина. Інших тренерських варіантів у мене не було. В роботі з ним мене влаштовує все. Бачу, як ростуть мої результати. І він теж мене розуміє, іноді закриває очі на мої примхи. Можна сказати, що ми великі друзі.
2008-го ви не пробилися на Олімпіаду. Розчарувалися?
— Скажімо так: не побивалася. Мені ж тоді було лише 18 років. Навіть якби й пробилася на Олімпіаду, то не змогла б там претендувати на місця серед призерів. Тому небагато втратила. У моєму житті буде ще не одна Олімпіада. Тренер тоді так і сказав: "У нас попереду ще дві або три Олімпіади".
Хорошим тренером, як і хорошим спортсменом, треба народитися
Пам"ятаєте свій перший старт на міжнародному рівні?
— Це було 2005 року, на Олімпійському фестивалі молоді в Італії. Пригадую, тоді мені вперше видали екіпіровку. Навіть не думала про перемогу. Цікавила сама атмосфера. А коли перемогла й показала дуже непоганий, як для своїх років, результат — увійшла у смак. Їздила зі збірною на молодіжні чемпіонати в Голландію, Грецію. Але той перший старт запам"ятався найбільше.
До перемог звикаєш швидко. Як переживаєте поразки?
— Невдачі даються особливо болісно. Не люблю програвати, особливо, коли добре готова. Пояснити такі поразки неможливо. Через це мучуся найбільше. Утім, таке бувало рідко. Ми з тренером вирішили: їдемо на змагання лише коли я добре готова. Щоб не накопичувати негативу від невдалих виступів.
Головним стартом цього року буде чемпіонат Європи 27 липня в Барселоні. Чи не зарано розкрилися, встановивши особистий рекорд на командному кубку континенту?
— Підготовку до сезону почали в березні. Розраховували, що пік форми повинен настати саме до чемпіонату Європи. І справді, в норвезькому Берґені на командному кубку я відчувала, що це ще не моя межа, що готова показувати вагоміші результати. Власне, зараз ми проходимо заключний збір на базі "19-й кілометр" у Святошині. Показники на окремих відрізках свідчать, що ми на правильному шляху. Тому розраховую в Барселоні показати свій кращий результат у кар"єрі.
2 
1
Коментарі