"Перші півгодини страшенно хотілося додому — здавалося, потрапила в законсервований Радянський Союз,— розказує 19-річна Вікторія Чумак, студентка з Києва. Вона їздила до Тирасполя, столиці невизнаної Придніпровської республіки. — Ходила містом і дивувалася, чому місцеві усміхаються? У них же тут так погано. Потім стало соромно за думки. Мабуть, європейці відчувають подібне, коли потрапляють у нашу провінцію".
18 років тому Придністров"я самовільно відділилося від Молдови. Там є свій президент, уряд, герб, прапор, гімн і гроші. У світі незалежність країни не визнають.
Через Київ до Тирасполя щодня прямує потяг "Москва — Кишенеу". Квитки коштують 210 грн за купейні місця, 135 — за плацкартні.
— Сідати на потяг о четвертій ранку було лінь, — пояснює Чумак. — Узяла квитки на поїзд "Мінськ–Одеса". З одеського автовокзалу щопівгодини ходять автобуси до Придністров"я. На дорогу витратила близько 130 гривень: 25 на автобус та 88 — на потяг. Мені як студентці квитки на поїзд продали зі знижкою.
Автобусом до Тирасполя везе придністровець, розмовляє російською. Перш ніж вирушити, роздає міграційні картки. Їх треба заповнити.
— За день до поїздки прочитала: у Придністров"ї одна з державних мов — українська. Карту почала заповнювати нею. Майже закінчила, та побачила на звороті вказівку: писати слід російською або англійською. Довелося просити у водія новий бланк. Чоловік нагрубіянив.
Від Одеси до Тирасполя їхати 102 км.
— На придністровській митниці сказали заплатити 25 гривень за реєстрацію, — розказує дівчина. — А в мене лише гривень десять, решта — долари. Митник попросив п"ять баксів. З двадцятки здачі не знайшов. Забрав десять гривень і поставив на документах печатки. По приїзді дізналася: реєстрація насправді коштує чотири гривні.
Грошова одиниця країни — придністровський рубль.
Перелякалася, бо знала: тут працюють проститутки
— На вокзалі обміняла 80 доларів на їхніх 600 рублів. Вони схожі на наші колишні купони. На купюрі в 50 рублів — портрет Шевченка. Дорогою назад обміняти рублі на гривні не вдалося, їх не було в обмінниках. Довелося купувати долари. Один долар — 6,5 рублів, гривня — 1,6, — говорить.
У місті працюють два готелі — державний "Аїст" та приватний "Тімоті".
— Поселилася в "Аїсті", який назвала б "нульзірковим". У номері — старі роздовбані меблі, штори висять на іржавих скріпках, у брудній ванні страшно митися. Постільна білизна — у плямах. Не відомо, коли її востаннє прали. Лягла спати, за півгодини відчула — чешеться все тіло. Перелякалася, бо знала: тут працюють проститутки. Дві з них помилилися і зайшли у мій номер.
Вікторія заснула о четвертій ранку одягненою.
"Аїст" розташований на набережній Дністра. У річці на 8 м піднявся рівень води.
— Затопило центральну площу Суворова, набережну. Для місцевих паводок був святом: нарешті щось цікаве сталося. Гуляли, фотографувалися біля води. Десантники купалися у брудній калюжі на площі. Вони саме відзначали професійне свято.
У кафе Віка познайомилася з місцевими студентами. Розпитала про цікаві місця Тирасполя:
— Нічого путнього не порадили. Сказали, що в них є музей Григорія Котовського, художня галерея і театр. У місті з десяток пам"ятників, більшість — радянським військовим. Пам"ятник Тарасові Шевченку нагадав монумент Леніну. У центрі міста — величезні плакати російських політиків Путіна та Медведєва.
Українською мовою у Тирасполі не розмовляють, розуміють через слово.
— Замовляла в кафе їжу українською — не зрозуміли. Бачила в кіоску українську газету, накладом у 500 примірників.
Придністровці мають по чотири паспорти — придністровський, молдовський, український та російський. Так їм легше виїжджати за кордон.
— Кажуть, за гроші можна скільки завгодно паспортів зробити, — зауважує Чумак.
2 
1
Коментарі