В Ірані знають Ющенка і Одесу

 

Першу добу гостювання в Ірані намагався з'ясувати, чи можна тут курити. Попільнички подекуди бачив, а людей із цигарками — ні.

— Та кури, якщо хочеш, — розвіює мої сумніви гід. — Хоча куріння тут не надто популярне. Іранці помішані на здоров'ї та привабливості. Багато роблять пластичні операції. Вирівнюють ніс, наприклад. Тому на вулицях часто зустрічаються люди з білим пластирем на носі.

У Тегерані центральні вулиці нагадують київські або варшавські. Іранські чоловіки полюбляють сорочки й піджаки. Краваток не носять, бо вважають їх вигадкою західної цивілізації. Жінки обов'язково прикривають волосся. Це може бути хустка або чадра — вбрання, що балахоном закриває тіло до ступень. Із-під нього визирають джинси, кросівки або кеди.

У редакції місцевої газети "Іран" половина працівників — жінки. Я простягнув правицю одній. Вона відсахнулася, вибачаючись: "Сорі, сорі". Чоловікам і жінкам не можна торкатися одне одного. Навіть на велелюдному базарі вони розминаються. Зате на вулиці можна побачити іранських чоловіків, які йдуть тримаючись за руки.

— Так виказують міцну дружбу, — пояснюють іранці. — На Сході це звичне явище.

У березні мусульмани святкують Новий рік, тож намагаються зустріти його  в обновках. На базарі всі чорні хустки зовні наче однакові. Але є дешеві за $5, фірмові — за $40.

У ювелірному павільйоні ми нічого не вибрали.

— Їхнє золото жовте. Таке в нас вважають негарним, — роблять висновок наші жінки.

Чоловік з української групи купує золоту печатку. Іранці були здивовані.

— Золото забирає чоловічу силу, — пояснює гід. — Наші чоловіки носять срібні персні з чорним, зеленим або голубим камінням.

Літаком летимо до Ісфахана. Це третє за величиною місто в країні.

В аеропорту наші речі майже не оглядають. Так виказують довіру та повагу гостям країни. У квитку моє прізвище Шевчук пишуть як Шочок. Наші імена іранці перекручують на свій лад. Олег став Арєхом, Йосип — Юсуфом.

П'ятниця у мусульман вихідний день. Зранку до парку потяглися жінки з дітьми у візках. Розстеляють на газоні ковдри, дістають термоси, солодощі. П'ють чай.

Магазини ремісників відкриваються під вечір і працюють допізна. Так заведено, бо влітку вдень важко перенести спеку.

— Подивіться, міцна, — торговець шкрябає залізякою по тарілці з візерунком. Ісфаханську емаль не подряпаєш. Маленька чаша або тарілка коштує від $30, глек із вузьким горлом — від $40.

Торговці до лавок не затягують, як в арабських країнах. Стоять і чекають, доки сам зайдеш. Торгуватися можна, але помірно — до 20% початкової ціни. За перський килимок метр на пів правлять $400–500. Великий килим — від $4 тис. Скатерка з кольоровим традиційним малюнком — від $25.

Срібний ланцюжок із бірюзовими камінчиками вторговую за $28. Бірюза з темними вкрапленнями. Чистий камінь коштує в рази дорожче.

Один старий вирішує уразити мене знанням географії.

— Київ, Одеса, — каже.

Я схвально хитаю головою.

— Ющенко, — додає він.

×