Евакуація неможлива: українець розповів подробиці подорожі на безлюдний острів

24

У рюкзаку все дуже просто: запасні ножі, кілька футболок, нічого зайвого. Навіть їжу не беру, тому що багато що заборонено. У нас буде ново-зеландська дієта: на сніданок мюслі, в обід - млинці. Ніяких фруктів чи десертів. Взагалі дуже інтенсивний графік, день розписаний по хвилинах. Навіть спального місця немає. Спиш, де працюєш. Душа немає. Навколо лише солона вода. Їжу готують на кораблі, який нас доставить, а потім привозять нам її на кілька днів. Треба дуже обережно вивантажувати речі на берег, адже навколо рифи, а вони наче лезо. Тому концентрація та швидкість дуже важливі.

Жодної тіні, постійно вітер, може бути шторм. Рослин взагалі немає, крім однієї, яка і досі є загадкою, адже росте без прісної води. Серед небезпек - акули, які теж там водяться. Вода навколо отруйна, через радіоактивні речовини.

Перед поїздкою була розмова, чи зупиняти експедицію у разі, якщо комусь стане зле. Вирішили продовжити працювати. Нам одразу сказали, що евакуація неможлива. До найближчого пункту з лікарнею пливти 3 дні. Ми пропонували надати нам дефібрилятор, але нам сказали, що не допоможе. Якщо у Лос-Анджелесі на швидкій після дефібрилятора до операційної півгодини, у нас в Тихому окені - немає шансів. З нами буде дві людини, які мають медичну освіту. Взагалі експедиція складається з людей, яким вже за 50. Всі вони досвідчені і дуже прості у спілкуванні. Вони заможні, адже мають гроші на участь у проекті, але ти не відчуваєш зверхньості. Всі одна команда. Вартість експедиції $150-170 тис, всі кошти виділили самі науковці. Я собі купував квиток на літак на власні гроші.

Важко перші два дні. У всіх різні характери, здається, що хтось когось образив. Але потім розумієш, що не за цим їхав. Коли були на Херді, я якось попросив ковдру, адже було холодно, на що мені відповіли: ти знав куди їхав, ковдри немає. Коли попросив збільшити обігрів, то мені сказали, що якщо це зроблять на прохання однієї людини, комусь, можливо, буде спекотно, а треба враховувати інтереси всіх. Тому в таких місцях не задумуєшся про себе, мислиш інтересами команди.

 

Не думаю, що хтось би наважився на таку пригоду за гроші. Адже там всі працюють. Тягають ящики, терплять холод, спеку, голод і при цьому займаються науковою роботою, тому це все ентузіазм, люди живуть цим. Моя дружина спокійно ставиться до моїх мандрівок, адже сама любить подорожувати. Ми рідко їздимо у відпустку всією родиною. Мені, як правило не цікаво те, що забавляє інших, тому я просто погоджуюсь на ті місця, які обирає дружина і чекаю, коли відпочинок скінчиться.

З часом ми змінюємося. Неможливо передати словами відчуття, коли вночі проноситься страшна буря, а на ранок ступаєш ногою на ніжний пісок на пляжі, який не встигла зіпсувати своєю діяльністю людина. Коли бачиш гігантських пеліканів, королівських пінгвінів поряд, а вони тебе не бояться, їм зовсім все одно, що ти поряд. Тоді розумієш, наскільки чудова природа. Я намагаюсь розширяти свої обрії. Хоча ми і звикли говорити, що людина вдосконалює природу, але, на мою думку, вона якщо і змінює її, то в протилежний бік.

Розумію, наприклад, що співати гарно не вмію, але можу проявити себе у іншій сфері, спілкуюсь з науковцями, пізнаю нове, передаю іншим. Знаю, що кожного дня є до чого прагнути. А доки буду йти до мети, значить відчуваю, що не стою на місці. Я за цим і їду в експедиції.

Коли готувався до поїздки, прийшов у київську бібліотеку імені Вернандського, але по темі Дюсі нічого не знайшов. Працівниці казали, що немає взагалі такої інформації. Тоді я зрозумів, що хочу зі своєї поїздки привезти фото та відео матеріали, а потім передати українським науковцям. Нехай моя праця може бути неідеальною, з неточностями, її по-своєму будуть правити та вдосконалювати, але це початок і я буду розуміти, що щось залишив іншим.