Місцеві жителі - це найдивовижніше явище в Ірані. Кожен відчинить двері своєї оселі перед іноземцем. У цьому переконалися відразу після перетину турецько-іранського кордону.
Під вечір ми приїхали в маленьке прикордонне містечко Шот на північному заході Ірану. Спочатку заїхали на базар купити щось на вечерю. Але овочі нам дали безкоштовно. В магазині за хліб не взяли ні гроша. До того ж, кожен другий підходив вітатися та питав, чи не потрібна якась допомога.
Один чоловік, Мансур, показав нам місце в парку, де можна поставити намет і кілька разів перепросив, що не може нас запросити до себе переночувати.
Почали розкладати намет. Як до нас звідусіль посунули люди. Багато пропонували у них зупинитися, несли якісь гостинці. Мансур приніс каструлю гарячого супу та яблука. Чоловік з магазину навпроти - торт та подарував кружку.
Усі наступні ночі ми вже не відмовлялися від можливості переночувати в оселі. За два місяці в Ірані ми лише двічі розкладали намет.
Найперше господарі показували нам душ та туалет. Потім господиня приносила чай та цукор в прикуску. Далі сходились родичі чи сусіди знайомитись з гостями та попити чаю. Господиня несла банани, апельсини, яблука, ківі і огірок. Останній в Ірані подається разом з фруктами.
Коли гості розходились, несли вечерю. Спершу застеляють килим на підлозі скатертиною і розставляють страви. Традиційним тут є рис. Його їдять в обід і ввечері. Також іранці споживають багато баранини. Хлібом у них є лаваш. Його зазвичай випікає сама господиня. Обов'язково подають багато свіжої зелені та воду. Запивають їжу духом - йогуртом, розбавленим водою. Він солоний, часто - з м'ятою.
Після вечері - бесіда. Іранці люблять поговорити допізна. Із найпоширеніших запитань: "Ви одружені?", "Скільки років ви одружені?", "У вас є діти?". Дивуються, коли у пар нема дітей. Тут їх буває до дванадцяти.
2 
2164
Коментарі