"Спав у парках, лісах і на даху" - як лучанин об'їздив Європу за 80 євро

8

Однозначно в Німеччині. Там багато автобанів. Машини на швидкості 120 км/год не надто зупиняються. Та й пішоходам там взагалі не можна знаходитись. "Стопити" дозволяється в окремих місцях, до яких важко дістатись.

Доводилось лісами, болотами добиратись до місць, щоб зупинити машину. Або ловити її прямо з міста. Через те, що йшов по автобану, мене зупинила поліція. Подумали, що я нелегал. Попросили закордонний паспорт. Побачили, що моя остання бельгійська віза ще в травні закінчилась. Але я заїжджав по безвізу, тому то не мало значення. Виявляється, вони не знали, що в українців тепер нові правила в'їзду. Дві години їм це пояснював. Не реагували. Показав їм печатку, що легально в'їхав у Шенгенську зону. Тільки тоді передзвонили у міграційну службу. І все вирішилось.

Найкращий автостоп був у Данії. Такий спосіб пересування там не популярний, але люди дуже хороші і відкриті. Швидко підбирали. Всюди спілкувався англійською, в Польщі лише польською, бо у школі її вчив. В країнах Балтії - російською.

Літом мені спекотно. А у Норвегії холодніше. Вирішив побачити тамтешню скелю під назвою Язик троля. Це досить популярне місце серед туристів. Пішохідний маршрут від підніжжя гори до скелі становить 10 годин для середньостатистичного туриста. Думав, приїду, біля підніжжя заночую і на світанку піду. Прибув по обіді. Вирішив підніматись на вечір туди. Всі вже спускались. Після 13:00 не рекомендують підніматись. Однак я не послухав рекомендацій. Ще до сутінок піднявся на скелю. Там були будиночки, схожі на наші колиби. Вирішив заночувати там.

 

То були будинки для тих, хто загубився. Вони постійно відкриті. Там немає що взяти. Зазвичай туди щось приносять чи забувають. Там є аптечка, каремати, лежаки, ковдри. Деколи може бути їжа, дрова. З собою мав спальник. Зробив імпровізований будиночок з кількох ковдр і одномісного намету.

Зранку знову сходив до скелі, пофотографувався. Коли спускався, люди йшли в зимових речах. Бо вночі була невелика завірюха. А я йшов у сорочці, капелюсі. Зимових речей з собою не було.

Все помістилось у 25-літровий рюкзак. Мав дві пари взуття. Одне, щоб багато ходити, інше міське. Також спальник, каремат, одномісний намет, літровий казанок, кілька комплектів одягу - футболок, сорочок.

Зі мною подорожував мій друг Ной - іграшковий ведмедик. Він з'явився перед самою подорожжю. Був моєю фотомоделлю.

Основна витрата - їжа. Однак кілька разів доводилось користувався паромами, які коштують 25 євро. Плив з Фінляндії у Естонію. Це єдиний шлях, щоб не через Росію.

По місту ходив, рідко користувався громадським транспортом. Інколи мав проїзний знайомих, що мене приймали. Користувався велосипедами - друзів чи громадськими.

Зазвичай, мандрівники шукають нічліг через соціальну мережу CouchSurfing. Я ним рідко користувався. Більше допомагав Facebook. Шукав знайомих, групи українців за кордоном. Писав випадковим людям.

Бувало на вулиці ночував - в парках, скверах, лісах. У Гамбурзі довелось залишитись на ніч на даху. Спочатку думав, що у мене є де зупинитись. Виявилось, випадково зв'язався з людиною, не з того міста, а сусіднього за 100 км. Було вже темно, зрозумів, що немає де зупинитись. В центрі не було ніяких хороших парків чи скверів. Де були місця, їх зайняли безхатченки. Побачив будинок із драбиною збоку. Виліз - дах був плоский. Вирішив заночувати там. Це був чотириповерховий будинок. Вищих будівель поряд не було.

Там було доволі безпечно. Адже центром міста бігали щурі. Квартал, через який я йшов, був доволі сумнівний.

 

Поліція ніколи не турбувала. Завжди намагався знайти тихеньке місце, де менше мене будуть бачити. Робив це доволі пізно. Правоохоронці не гуляють в такий час. В скандинавських країнах є корисне правило - можеш ставити свій намет всюди, де немає таблички про заборону кемпінгу. Навіть якщо це приватна територія.

Коли кудись не доїжджав і мені було лінь далі рухатись вночі, вирішував зупиниться в лісі. Для мене ліс - це природне середовище. Там навіть безпечніше, ніж у місті. Тварини людей більше бояться, ніж ми їх. Якщо чують нашу присутність, оминають. В лісі немає людей. Бо ж найбільша небезпека для мандрівника, це інша людина. Тому в лісі було нормально.

Був випадок, коли ночував у лісі і мене розбудили мисливці у Норвегії. Їхав в Осло, повертаючись з Язика троля. Мене застала ніч. Сплю і чую, що біля мене щось ворушиться. Подумав, якась тварина прийшла їсти мої продукти. Взагалі, рідко ховав речі. Тож різко вистрибнув. Ззовні стояла жінка з рушницею на плечі. Злякалась мене. Виявилось, вона прийшла перевірити, чи я живий, і попередити, що вони з друзями йдуть полювати. Хвилювались, щоб мене випадково не підстрелити. Показала сторону, в яку не варто йти.

За запрошенням друга був у данському містечку Рібе. Поряд з ним є острів Манньо. Друг розповів, що на ньому водяться морські котики. Дав свій скутер, розказав як їхати. Я приїхав, погуляв на острову, котиків не знайшов. Повертаючись побачив, що стежки, якими йшов, вже затоплені. Почався приплив. Котики ж зазвичай на мілині сидять. Їх краще шукати під час відпливу. Тому сів на скутер і поїхав.

 

Дорогу, яка з'єднувала острів з материком, затопило. Друг про це попереджав. Казав, що рівень води зазвичай невеликий, машини проїжджають. Виявилось, що тоді я натрапив на аномальний приплив. Їхав доти, поки скутер заглох і води стало по коліно. Повернувся на острів. Пробув там вісім годин. Поставив скутер, щоб стекла вода. Вручну його завів. Обійшов острів по колу. Ближче до вечора вирішив зробити нотатки з мандрівки. Знову невдача - почався дощ. Однак побачив гарне природне явище. У океані багато планктону і медуз. Коли їх подразнюєш, починають світитись. Під час дощу вода блищала.

У Норвегії натрапив на аномально рясні дощі. Це були рекордні опади за останні 5 років. Тільки сідав у машину, починався сильний дощ. Був випадок, коли виїхав з одного міста, а там почалась серйозна злива. Людей навіть евакуйовували. Дорогу до поселення змило. Якби я там затримався на день, то просто не вибрався б з нього довго.

 

По дорозі з Копенгагену у Швецію заїхав до невеликого міста. Вирішив зайти до гарної церкви, на яку натрапив. Вона виявилась зачиненою. Поки обходив її, побачив дідуся, що махав мені. Я підійшов. Він почав мене розпитувати, хто я, звідки. Коли сказав, що з України, запросив мене на каву. Хотів, щоб розповів йому про Україну.

Чоловік виявився данським пенсіонером на ім'я Симон. Хотів переїхати до нас жити на свою пенсію. За данськими мірками він має небагато грошей - 10 тис. крон. Це приблизно 40 тис. грн. Коли спілкувались і я не міг згадати якесь слово англійською, він діставав мобільний перекладач. Побачив, що він справді користувався українсько-данським перекладачем. Тобто чоловік справді намагався вчити слова.

Вдалось спростували кілька міфів, які Симон почув від своїх друзів. Зокрема, він цікавився війною на Сході.