До підвісного мосту біля села Хндзореск на сході Сюнікської області я потрапив після обіду п'ятниці, 18 листопада. Заввишки 60 м, завдовжки – 100. Знаходиться в ущелині. Ще в 1950-х в її печерах жили близько 8 тис. людей.
До вечора добираюсь до заправки неподалік.
– Ночью у нас на дорогах опасно – волки бегают, – каже працівниця кафе.
Звідти до контрольно-пропускного пункту Нагірно-Карабахської республіки їду на "Ниві". В салоні лежить рушниця.
– З друзями полювати вирішили на вихідних. Ведмідь людям у селі заважає. Вночі приходить, вбиває скотину і забирає по дві штуки, – говорить російською 47-річний Григорій. – Я колись працював директором школи прокуратури. Свого сина віддав в найгарячішу точку на кордоні з Азербайджаном. Через це зі мною рідні перестали спілкуватися. Я їм кажу: мужиком стане, через два роки повернеться, от тоді і побачите. Тепер всі коли його бачать, охають і ахають. Якщо будеш проїжджати через місто Варденіс і не зможеш там зловити машину, подзвони. Начальник міліції – мій знайомий. Все організує.
Висаджує мене на посту міліції на кордоні республіки. Через 10 хв. зупиняють мені джип. На ньому з двома молодими хлопцями їдемо до містечка Шуша. Опівночі висаджують біля церкви. Через 20 хвилин зупиняю машину.
– Мандрівник з України. Допоможіть з ночівлею. Маю спальник, килимок, – звертаюсь російською.
– Садись, есть у меня обьект.
Маленький будиночок на одну кімнатку знаходиться біля пам'ятника танку, який у 1992 році першим заїхав у місто. Тоді воно було в руках азербайджанців. Тема військового конфлікту Вірменії та Азербайджану довкола Нагірного Карабаху виникає в розмові майже з кожним тамтешнім жителем. Кажуть, там кожен або воював, або має родичів, що воювали, або знає сім'ї, з яких воювали або були вбитими. Триває він з 1988 року. Навесні 2016 була чотириденна війна. Тоді загинуло кількасот військових обох сторін.
3 
2164
Коментарі
2