Тернопільський студент Олексій Каратєєв літом цього року подорожував автостопом до Афганістану. На мандрівку витратив півтора місяці та 150 доларів. Третину ціни коштувала віза в Афганістан.
Перше що мене питали в Афганістані – де моя охорона. Як? Білий, без ескорту? А Талібів не боїшся? Вони ж з гір можуть спуститися і горло перерізати!
Талібів мирні жителі не люблять, бо, коли вони керували країною, то порядки були дуже суворі – навіть телевізор заборонялося дивитися. Американців, які порядок в країні наводили, також не люблять. Білого одразу питають чи не американець. Нє? Україна? Ну ходи, чаєм пригостимо!
Натівські війська в Афганістані зараз сидять на військових базах, і в містах їх не видно. Місцевий уряд має свою поліцію, армію. Групи талібів, кажуть, досі діють в далеких гірських районах. Мені показували уламки нещодавно підірваної на гірській трасі натівської вантажівки.
Традиційне афганське житло – глиняна хата на схилі гори. Внизу селяться багатші, далі в гору – бідніші.
Афганська маршрутка – це невелика будка на основі триколісного мопеда. Влазить легко 10 людей. Хтось може й на дах вилізти. Даішників нема, кожен їздить як хоче.
В країні досі виробляють героїн. Одні люди запросили в гості. Нагодували, а потім пропонують випити. Віскі будеш? Може горілку? А може гашишу покурити? Ні? То може героїн любиш?
Гашиш курять так, як в нас цигарки. Один день я провів з місцевими поліціянтами, то вони, попри те що були на роботі з автоматами, вільно його курили. Потім запросили на свою базу переночувати. З одним з них помінявся окулярами. В мене прості китайські були, і в нього десь такі самі.
Жінок в Афганістані взагалі не видно. Якщо і виходять на вулицю, то всі закутані в паранджу.
Столиця країни – Кабул, це місто в якому важко дихати. Повсюди купи сміття і темпаратура 50-55 градусів. Мізки від цього просто плавляться. В столиці не мав де переночувати, то один місцевий завів у офіс своєї компанії. Залишив там – я ночував серед техніки і документів. Де б у нас хтось так перехожому довірився?
Туалетного паперу афганці не використовують. Замість нього в туалеті глечик з водою. Я про цю деталь знав, то папером запасся.
Щоб поїсти, місцеві розкладають килимочок, всідаються на нього, і їдять страву руками.
Перелякався за своє життя в Афганістані тільки один раз. В першої ж людини, який запросив в гості, пішов в туалет, а вийти не можу – двері закриті. Думаю: „Ну все. В перший же день попав в рабство". Почав стукати. Прийшли діти, відкрили. Виявляється, двері просто захлопнулися.
Почувши, що я християнин, місцеві якось взялися переконувати мене прийняти іслам. Обіцяли дати грошей, і знайти житло. Певне, і дружину якусь би підшукали, якби погодився.
2 
2164
Коментарі