У червні киянин 30-річний Олег Жмаченко із двома друзями відвідав покинуте місто Каякой на півдні Туреччини.
- Колись місцина була процвітаючим грецьким селищем, там жило 25 тисяч людей. У 1923 році воно повністю спустошилося. Тоді місцеві разом із греками Туреччини змушені були покинути країну через війну Греції за незалежність. З тих пір селище, заселене із 13 сторіччя, стоїть покинуте і мовчазне, - розповідає Олег.
Значна частина людей також виселилася через сильний землетрус, який відбувся там у той же період.
У селищі колись було біля 3500 будинків, а зараз це найбільша покинута місцевість Малої Азії. Пару будинків заселили місцеві, які показують туристам територію.
- У підніжжя селища торговці сувенірами продають тарілки, глечики, якими колись користувалися жителі міста. Невідомо, підробка це чи ні. Також продають старезні ножиці, покриті іржею. Запевняють, що річ справді автентична.
Тамтешні хочуть, щоб про покинуте селище туристи знали більше. Для цього безкоштовно дарують їм сувеніри й карти місцевості. Професійних екскурсоводів там немає, замість них про селище розповідають місцеві.
- Як тільки наблизилися до підніжжя Каякою, до нас підійшла місцева жінка, було їй років під 60. Несподівано подарувала нам по парі браслетів на руку, дала також роздруковану на принтері карту з історією місцевості англійською мовою. Нас це дуже розчулило. Внизу на карті стояв напис: "Якщо карта вам не треба, не викдайте її. Краще віддайте тому, хто вам її дав".
Будинки у покинутому селищі відкриті, можна зайти всередину будь-якого.
- Але із речей там нічого не лишилося — все давно порозтягували місцеві й туристи собі на сувеніри чи на продаж. Можна хіба що цеглинку на пам'ять відколупати.
На території селища є три покинуті християнські храми, які ніхто не відвідує.
Коли Олег із друзями повертався назад, та сама жінка подарувала кожному ще по браслету.
- Не було й натяку на те, щоб здерти із туристів додаткові гроші. Тітонька була дуже рада, що хтось приїхав подивитися покинуте селище. Окрім іржавих ножиців, жінка торгувала мушлями, в'язаними платками і шкарпетками, які в'язала прямо там, біля входу в селище.
Добиралися до Каякою від сусіднього міста Фатьє на маршрутці, їхати туди близько 10 кілометрів. Дорогою назад о 9 вечора транспорт вже не ходив.
- На шляху назад нас із друзями підібрав турок із дружиною, які їхали джипом повз нас. Підкинув до селища Олудениз, там ми піймали ще одну автівку. Турок не пожалкував власного часу й бензину, довіз нас, куди було треба. Хоча йому треба було їхати в іншу сторону. Не взяв з нас ані копійки.
Каже, під час подорожі до Туреччини сильно змінив своє уявлення про турків.
- Думав, вони нахабні й хитрі. Та практично усі, з ким спілкувався — були щирі й гостинні, всіляко намагалися допомогти і не вимагали за те анітрохи грошей.
2 
2164
Коментарі
1