— И там мы никому не нужны, и здесь. Статуса беженцев нам не дали, — каже алуштинець В'ячеслав Остапко, 45 років. Із трьома переселенцями з Криму четвертий місяць мешкає в наметі на Дніпровській набережній у Києві.
— Ми спочатку жили в хостелі, що дала держава, — розповідає російською 58-річний Юрій Кисель із Керчі. Має білу сорочку з коротким рукавом, світлі штани і черевики, окуляри. На сорочці прикріпив бейдж — на тлі синьо-жовтого прапора написано "Біженець з Криму". — Потім нам сказали: платіть оренду. Грошей нема, та й жити там неможливо. Оселилися біля річки, бо нагадує море. По-друге, біля води і вмитися можна, і посуд помити.
— Все, що в нас зараз є, подарували кияни, — перебиває В'ячеслав Остапко.
Чоловіки запрошують до столу. За ним, під вербою, стоїть туристичний намет, на мотузках сохнуть рушники і білизна. Збоку — казан, в якому варять їсти. У другому наметі, що вище на набережній, продають фрукти й овочі з Криму.
— Ми писали листи скрізь, куди могли: голові Київської адміністрації Володимиру Бондаренку, меру Віталію Кличку, в Міністерство соціальної політики. Нас усі знають, але ніхто не допомагає. Ми не просимо грошей. Готові заробляти, але дайте змогу. Можемо продавати овочі, та Київблагоустрій не дає торгувати. Дозволу на наш торговий намет не видають, — говорить Юрій Кисель.
У Криму чоловіки залишили родини.
— У Керчі працював дизайнером, мав власне рекламне агентство. Все покинув. Тут на роботу не беруть, бо старий. Хоча в мене досвіду і знань куди більше, ніж у молодих спеціалістів. Дайте пару замовлень — і матиму квартиру там, — Юрій Кисель показує на багатоповерхівку на набережній.
В'ячеслав Остапко працював у Криму інструктором із дайвінгу. У столиці такі спеціалісти не потрібні. Продає пиво в кіоску. Зарплати в 3 тис. грн на життя не вистачає.
— Маю в Криму жінку, дитині 5 років, — каже В'ячеслав. — Думали, я тут облаштуюся і заберу їх. А куди забирати?
Третій переселенець Руслан Саттаров, 36 років, працював ветеринаром у Сімферополі.
— Він і тут ветеринаром робив, давали 2500 гривень. Приніс нам Трікса, — чоловіки показують на прив'язаного в кущах спанієля. — Хтось віддав його в клініку облізлого, погризеного, у блохах. Руслан виходив і забрав собі.
Четвертого переселенця, севастопольця 32-річного Олексія Мазуренка, біля намету немає.
— Нам пропонували поїхати в село Чернігівської області. Послати туди — те саме, що просто послати. От кому в селі потрібен дизайнер реклами? Коровам? — говорить Юрій Кисель.
— Красть не умеем, — додає Руслан Саттаров.
— Нам не треба подачок, просимо дати можливість заробити, — кажуть чоловіки.
3 
1
Коментарі