Діти рік жили у лисячій норі

 

— "У село заходиш, а там нічого не співає, не нявкає, не гавкає. Все в першу чергу в їжу пішло", — розказували люди. Коли уявляєш цю тишу, стає моторошно, — говорить 51-річна Лариса Семенко, завідувач відділу новітньої історії Вінницького краєзнавчого музею. З 2000-го їздила по Вінниччині, спілкувалася зі свідками Голодомору.

Що найбільше вразило у цих розповідях?

— Люди все життя пам'ятали ту голодовку. Жінка з Крижопільського району розказувала, коли їх розкуркулили, вона з меншою сестрою рік жила в лисячій норі. Коли їх підібрали, то дуже довго мили, відшкрябували. Відправили в дитячий будинок. Вона досі жива. Після голоду українці змінилися. Сусідка моєї свекрухи тримала на горищі кубинський мішок сухарів. Казала: "Отой страх голоду у мені постійно. Знаю, що сухарі є, і легше жити". Надмірна хлібосольність, коли столи ломляться, — це звідти. Ще культ хліба — кидати не можна, треба підняти і поцілувати. Подоляни переживали голоди 1920-го, 1923-го. Але тільки 1933 року з'явилося таке явище, як канібалізм. Вчені довели, що під час голоду мозок втрачає 20 грамів і людина стає психічно хворою.

Документів по голоду 1933-го дуже мало.

— Влада забороняла писати в книгах загсу причину смерті "помер від голоду". Але деякі писали. У селі Сосонка Вінницького району, у Погребищенському районі знаходять документи. Є такі записи в Дніпропетровській, Полтавській областях. А тоді всі факти замовчували. Німеччина та Італія хотіли допомогти селам, де живуть етнічні німці й італійці. То людей заставляли писати відмови: "Ми надамо допомогу дітям з Німеччини, Італії, а труднощі подолаємо самі".

×