Генерал-майор 60-річний Олександр Розмазнін тимчасово виконувач обов'язків начальника Головного управління Збройних сил з роботи з особовим складом, розповідає, чому затягується антитерористична операція і що потрібно для її завершення.
З Олександром Петровичем зустрічаємося в його кабінеті у Генштабі. Він виходить з-за столу, усміхається й тисне руку. Під стіною стоїть застелене синім пледом армійське ліжко. Над ним — велика картина пшеничного поля. За склом шафи радянського зразка виставлені погони різних офіцерських звань. У кутку — ікона Божої матері. Генерал сідає у шкіряне крісло. Під час 1,5-годинної розмови йому телефонують 12 разів. Усі питання та імена записує в зошит дрібним почерком, раз виходить за викликом керівництва.
Чому не евакуюють мирне населення Донбасу?
— Усіх жителів регіону евакуювати нереально. Є старі, які не можуть їхати, кажуть: "Я тут, дєточка, буду помирать". Ми відкриваємо коридори, через які виходить транспорт із мирним населенням. Організація "Наш город" 150 дітей вивезла в Запоріжжя машинами Червоного Хреста.
Чому антитерористична операція затягується?
— Бойовиків на Донбасі понад 10 тисяч. З Росії прийшли кавказці, козаки. Українські кримінальні елементи за чисельністю — на п'ятому місці. Росія продала цим незаконним формуванням кілька бетеерів. У них КамАЗи броньовані з мінометами і гранатометами — сучасна російська техніка. Обстрілюють житлові квартали. І кричать, що це українські військові вбивають людей. З такою кількістю терористів ніякий спецпідрозділ швидко не впорається.
Крім того, силовики на Донбасі — а їх у двох областях понад 20 тисяч — зрадники. Вони в зоні АТО поводяться, як вороги. Після нападу на одну з наших баз серед убитих терористів ми виявили міліціонерів. До нашого блокпосту під'їжджала машина ДАІ, і з неї вилітали гранати.
Чи реально завершити антитерористичну операцію за тиждень?
— АТО керують невійськові. Усі бойові дії починають і закінчують політики. Якщо політики вищого рангу домовляться, то завершимо за тиждень.
Минулого тижня загинули 49 військових у Луганську. Які втрати української армії?
— У зоні АТО загинули 147 чоловік. Понад третину — офіцери. Втрати терористів не відстежуємо. Але рефрижератори з тілами, що виїжджають у Росію, свідчать: їх багато. Після однієї операції в Донецьку вивезли кілька таких машин. В одну поміщається 40 гробів. Багато вбитих бойовиків лежать прикопані в посадках.
Чому не перекритий кордон із Росією?
— Над цим питанням працює все керівництво держави. Кордон із Росією — це понад дві тисячі кілометрів. Його не закриєш, як двері в кімнату. Його не охороняли всі роки незалежності. На 150 кілометрів — 10 прикордонників. Ніхто не очікував, що з того боку буде агресія. Коли йшло скорочення Збройних сил, то в першу чергу скоротили частини, розташовані на Луганщині, Донеччині, Харківщині й Чернігівщині.
Чому не знищують ватажків терористів?
— Бо це непросто. Вони сидять у тих місцях, де багато мирного населення. Враз завдати удару можна було б, якби там був один Гіркін (Ігор Гіркін — російський диверсант і терорист, за даними СБУ — полковник ГРУ Генерального штабу збройних сил РФ, "міністр оборони" самопроголошеної Донецької народної республіки. — "ГПУ"). У приміщенні Служби безпеки України в Луганську — кілька сотень простих громадян, понад 200 — іноземці-заручники. Ми чекаємо слушного моменту.
Яка це війна?
— У класичній війні є передній край, фронт, тил. А тут нема нічого. Її ведуть нечисельними групами. Терористи переміщаються під виглядом мирних жителів. І ми не знаємо, де може чергова група з'явитися — у Львові чи в Києві. Відстежуємо їх пересування. Якби цього не робили, то вони пішли б далі Україною.
Це — гібридна війна. Так звані чорні чоловічки вперше з'явилися, коли знімали Муаммара Каддафі (лідер Лівії, помер від поранень під час громадянської війни 2011 року. — "ГПУ"). Займали території без жодних пострілів. Цю тактику добре вивчили наші сусіди й успішно застосували на території Криму.
Крім того, люди, які служили у спецпідрозділах і російських збройних силах, об'єднуються з найманцями, яким байдуже де воювати. Роблять такий гібрид і під керівництвом певних структур сусідньої держави засилають в Україну.
У якому стані наша армія?
— Часи для Збройних сил непрості. Політики протягом 22 років реформували нас. Усе зводилось до того, що скорочували. На початку незалежності у Збройних силах було мільйон двісті людей, в тому числі — ціла ракетна армія. А на момент початку конфлікту з Росією — 170 тисяч. Держава змушена була оголосити про часткову мобілізацію. Бо частини, які повинні перебувати в бойовому стані, практично не були укомплектовані.
Для мобілізації механізованих бригад потрібно три-шість місяців. А ми це зробили за 45 діб. Стільки часу потрібно тільки для оповіщення, виклику організаційного ядра, інших військовослужбовців. Після цього починається етап бойового узгодження підрозділів — одиночна військова підготовка, підготовка відділень, взводів, груп, батальйонів.
За 22 роки Збройні сили не забезпечували ні кевларовими шоломами, ні бронежилетами. Засоби захисту були лише в миротворчих підрозділах та в "Альфи", "Грифона". Тих, яких готували не для захисту держави, а для боротьби всередині країни.
Який настрій у солдатів і офіцерів?
— Спочатку був порив добровольців. За два тижні припинився. Коли почали проводити часткову мобілізацію, з'явився містечковий патріотизм: "Ми згодні захищати тільки ту область, у якій живемо". Люди були незадоволені обмундируванням. Бракувало форми, берців. Проблем не було тільки з особистим озброєнням — з автоматами.
На що пішли зібрані на армію гроші?
— Зібрали 129,1 мільйона гривень. 7,9 мільйона використали на медикаменти для військовослужбовців. Решта — на закупівлю засобів індивідуальної безпеки. Плюс 8 мільйонів — на форму для Військово-морських сил, що вийшли роздягнуті з Криму.
Але щоб отримати ті кошти, треба було проводити тендери. За законом, це три місяці. Закупівлі вже відбулись, ми починаємо отримувати майно.
В якому стані армійська техніка?
— Техніку відремонтували, але вона морально застаріла. Засоби ураження й доставки — бази, навіси, що є на озброєнні в Росії, більш модернізовані. На територію Криму прийшли "Тигри" і "Рисі". У нас цього нема.
Що зробить армію боєздатною?
— Треба підібрати нормальні кадри, які будуть соціально захищені й добре озброєні. Побудувати нові військові містечка. Решта — має крутитися навколо цього.
Україні потрібна не численна міліція, а Збройні сили, яких поважатимуть. Кілька років тому я служив на високій посаді. Ми проводили стройовий огляд в одній із бойових частин. Командир взводу, командир роти, командир батальйону і комбриг — усі неодружені. Я запитав, чому. Кажуть: "Товаришу генерал, у нас нема грошей утримувати сім'ю". Яка це армія, якщо офіцери не можуть забезпечити родину?
Генерал мешкає в гуртожитку
Олександр Розмазнін народився 5 червня 1954 року в селищі Новопсков на Луганщині.
Навчався в Донецькому вищому військово-політичному училищі. П'ять років служив у Німеччині та 10 — у Середній Азії. 1990-го закінчив військово-політичну академію в Москві. За два роки у званні полковника перебрався в Україну. Служив у Запоріжжі: заступником командира бригади, дивізії. З 1999-го по 2004-й — заступник начальника управління з роботи з особовим складом Південного оперативного командування в Одесі. Потім — заступник командувача військ із гуманітарних питань. 2007 року призначений начальником територіального управління, отримав звання генерал-майора.
Торік переведений до Генерального штабу Збройних сил України.
Одружений із 56-річною Людмилою Володимирівною. Вона — військовий пенсіонер, весь час служила з чоловіком, мала звання старшини. 31 липня Розмазніни святкуватимуть 37-му річницю шлюбу. Виховали двох доньок: 35-річна Тетяна — капітан, живе в Одесі. 33-річна Наталія — прапорщик, служить у Запоріжжі.
— Квартири в Києві не маю. Займаю кімнату в гуртожитку при Міноборони. Дружина поки що в Одесі. Сподіваюся, скоро заберу її сюди, — каже Олександр Петрович.
На роботу їздить службовою "Волгою". Має власну "Тойоту Прадо".
Любить рибалити й подорожувати Україною.
3 
1
Коментарі