— Раньше здесь жили актеры, оперные певцы, художники и коллекционеры, а теперь те, у кого есть деньги. В прошлом году у меня соседи трижды менялись. Разве это нормально: жить и не знать, кто у тебя за стенкой? — каже киянка 66-річна Олександра Михаєва.
Вона мешкає у двокімнатній квартирі на Хрещатику з 1983 року. Переїхала сюди з чоловіком-військовим і донькою з Харкова. Позаторік овдовіла. Живе сама. На першому поверсі її будинку розмістилися ювелірний магазин, обмінник і кафе. Звідти доносяться пісні "ВІА Гри".
— На пальцях можу перерахувати сусідів, які тут живуть. Решта вже давно здають квартири. У сусідній півтора місяця працювало якесь агентство, — розповідає Олександра Миколаївна. — Обіцяли людям роботу в Канаді і Штатах. Потім зникли з грошима і паспортами. Через два місяці тут турфірму відкрили. За копійки продавали путівки на Кубу й Мальдіви. Перших 100 клієнтів з'їздили без проблем, а ошукали мабуть з півтисячі. Один чоловік навіть у під'їзді ночував, щоб аферистів застати. Купив тур за 8 тисяч гривень на Кубу. Моя дочка в Туреччину за 12 тисяч їздила.
Сідає на лаві біля будинку. З під'їзду виходять двоє рудих хлопців. Спілкуються польською.
— Раніше жили багато іноземців, які в Київ у відрядження чи на екскурсію приїхали. А тепер в основному — переселенці, — говорить жінка. — На п'ятому поверсі поселилася дочка якогось бізнесмена з Луганська з двома дітьми. Чоловіка її ніколи не бачила. Знімають 4-кімнатну квартиру. Мають няню й домогосподарку. За оренду платять 26 тисяч гривень. Торік поселився якийсь чоловік з чотирма охоронцями. Я пішла на Бессарабку прогулятися, а додому вже не пустили. Біля під'їзду охорона вимагала паспорт, хотіли перевірити прописку. У сусідньому будинку хтось півповерха викупив і відкрив хостел. Тепер там прохідний двір.
Продукти дочка мені з "Метро" привозить. У гастрономі на Хрещатику купляю хліб і масло. Там ціни трохи вищі. По м'ясо і молоко ходжу на Бессарабку. Дратує, що на товарах цінників нема. Продавець дивиться, як покупець виглядає, і каже ціну. Мене вже знають, то купляю телятину по 70 ривень за кілограм. А як прийде хтось багатший, то йому продадуть за 120.
Через дорогу реконструюють Центральний універмаг. Працює кран, гуде будівельна техніка.
— Не кожен зможе на Хрещатику жити. А я люблю міський шум. Кватирку відчиняю, щоб краще чути, що робиться надворі, — каже Олександра Миколаївна. — Тільки ремонти дістали. Кожен новий власник переробляє квартири під себе. Біля кожного вікна супутникова тарілка або кондиціонер. Це не тільки псує зовнішній вигляд історичної будівлі. Через їхній монтаж у домі з'являються тріщини. Є свої плюси життя в центрі. Коли в мене тиск підскочив, "швидка" за 4 хвилини приїхала.
Під під'їздом у сусідньому будинку згадує код від домофона брокер Інна Владик, 34 роки. Відчинити двері в неї виходить з третього разу.
— Забула магнітний ключ, — пояснює. — Продаю тут квартиру на шостому поверсі. Власники виїхали за кордон. За 10 хвилин прийдуть покупці дивитися. За двокімнатну господар у березні хотів 260 тисяч доларів, а зараз готовий продати за 210. Така ще 2013 року коштувала півмільйона. Однокімнатну в сусідньому домі в травні я продала за 88 тисяч.
Зараз 12 приміщень на Хрещатику шукають нових орендарів. Під магазин здають 25 квадратних метрів. Хочуть 45 тисяч гривень на місяць. Кіоск на 10 "квадратів" можна орендувати за 20 тисяч. Там позаторік морозиво продавали, торік — каву і хот-доги.
Подобова оренда серйозно просіла. Туристів мало, брокери і господарі готові торгуватися і спускати ціну, щоб квартира не простоювала.
2 
1
Коментарі