— Люди замкнуті стали. Між собою говоримо тільки на дві теми — не виплачують пенсії та про війну, — каже 71-річний Анатолій Тютюнник з села Розсипне Шахтарського району Донецької області.
Після липневих боїв поблизу села між військовими АТО і терористами в людей не стало електрики. 3,5 місяця жили без струму. Нещодавно своїми силами його відновили. Кажуть, у селі немає влади й ні в кого просити допомогу.
— У липні в нашому селі стояли українські військові. Все було спокійно. А потім терористи почали чим попало стріляти, люди в погребах сиділи. Чули лише, що українці відстрілювалися, але недовго, відступили. ДНРівці поставили нам коменданта. Сказали, о будь-яких питаннях звертатися до нього. Нашого не знаємо як і звати. Пішли до нього, щоб допоміг електрику відновити. А він каже: "Сами делайте". Прийшлося скидатися по 100 гривень, наймати трактор, викопувати похилені електростовпи, знову їх заривати. Додумалися, що можна перекинути дроти з тої частини села, де розбомблені хати й ніхто не живе. За останні місяці виїхали із села багато людей. З 68 хат живуть у 22. В лікарні тепер тільки денний стаціонар і двоє медиків — педіатр і терапевт. Поштарки не працюють, газет не бачили місяців п'ять. Сільська рада відкрита, але функцій не виконує. Найближче до нас — місто Сніжне. Там можна купити продуктів, бо в селі магазин не працює. Автобус до міста їздить тричі на тиждень. Щоб туди потрапити, треба пройти блокпост ДНР. Вони вимагають показати український паспорт або завірену в сільській раді копію. З цим якраз і проблема. У сільській раді є український штамп, але він не проходить. Свого терористи не дали. Люди через це не можуть нормально виїхати в місто.
Здивувався, коли на їхньому блокпосту в Сніжному побачив свого ровесника. Стоїть з автоматом. Кажу йому, щоб ішов краще внуків няньчити. А він відповідає, що на шахті п'ять місяців нема зарплати. Тут дали 2 тисячі гривень. З гуманітарної допомоги від Росії на сім'ю дали по три банки тушонки, але то несмачна варена яловичина, також три банки рибної консерви, по кілограму муки, рису, вермішелі.
У селі тільки дезінформація. Є одна газета — від Захарченка (прем'єр самопроголошеної ДНР. — "ГПУ"). В останньому номері повідомили, що всі країни визнали ДНР, — додає дружина Лідія Єгорівна, 61 рік. — Знайома розповідала, що серед ополченців зустріла казаха. Набрехав удома, що на навчанні, а сам воює проти українців. Мовляв, у Казахстані розповідають, що українці помішалися, називають нас нациками і бояться, що прийдемо воювати з Казахстаном.
3 
1
Коментарі
1