Як діяти, коли померла людина, розповідають лікарі, правоохоронці та жінки, котрі споряджають покійних.
Викликати лікаря, у нічний час — "швидку". Медики видають документ із констатацією смерті. Міліцію — для оформлення протоколу огляду трупа. З цими документами, паспортами померлого і власним звертаються до місцевої лікарні для оформлення медичного свідоцтва про смерть. Небіжчика відвозять до моргу. У загсі отримують гербове свідоцтво і довідку про смерть.
Щойно померла людина, в кімнаті запалюють свічку. Покійнику закривають очі. Якщо не вдається, на повіки кладуть по 5 коп. Підв'язують підборіддя, щоб не відкривався рот.
— Тіло небіжчика холоне за 4 години. Треба встигнути його помити, вдягти, перекласти на рівну поверхню. Як покійник задубіє, і мізинця не зігнеш, — каже 59-річна Галина Глоба із села Романівка Глобинського району Полтавщини. — Родичам обмивати небажано, накличуть хвороби. Гукають три-чотири баби. Нагрівають 3 літри води, додають пару столових ложок хлорки і перекису водню. Такий розчин вбирає неприємні запахи, дезінфікує тіло. М'якою ганчіркою з милом миють руки, лице, носа, в роті, шию, обтирають тіло. Воду ллємо в туалет, деінде, аби тільки люди по ньому не топталися. Бо бути біді. За мертвою водою полюють відьми. На ній роблять порчі.
Перекис водню наливають у чашку, залишають у кімнаті з покійним, щоб не ширився трупний запах.
Руки складають навхрест на грудях, права — зверху. Зв'язують путом, невеликою мотузкою. У долоні вставляють свічку, іконки. Чоловікам — Спасителя, жінкам — Божої Матері.
Одягають у нове або чисте. Жінкам покривають голову хусткою, щоб не виглядало волосся. Кінці перехрещують і ховають за шию.
— Хоронили дядька, а піджака не знайшли. Чоловік віддав свій. Скоро почав хворіти — боліла голова, ломило руки, ноги, схуд, аж почорнів, — розповідає 45-річна Олена Романюк із міста Лубни на Полтавщині. — Лікарі не допомогли, поїхали до бабки. Каже: "Мрець забрав його одежу і не заплатив". Попросили у дітей померлого символічну плату за піджак. Взяли 5 гривень копійками, паперовими не можна. Той чоловік одужав.
Одягають померлих за сезоном. Незаміжніх ховають у весільному. Туфлі на підборах взувати не можна. Беруть м'які капці із задниками.
У труні ноги зв'язують путом. Кладуть особисті речі покійного: ціпок, якщо шкутильгав, окуляри — якщо недобачав. Обручки знімають.
Бажано, щоб уночі хтось сидів біля покійника, молився чи говорив до нього, аби душа не була самотня. Спати радять в окремій кімнаті.
— Злякалася бабусі, коли побачила її в труні. Потім снилася мені, ніби відкриває очі, встає з гроба і витягує руки, — говорить полтавка Ірина Ткаченко. — Якось наснилося, ніби душить. Крізь сон читала "Отче наш", бачу — не бабуся, чортовиння. Відступило і більше не снилося. Пізніше почула, як боїшся мертвого, треба потриматися за його ноги і сказати подумки: "Ми до тебе прийдемо. Ти до нас не ходи".
На цвинтарі з рук небіжчика забирають іконку. Знімають путо з ніг і рук. Померлого накривають із головою, забивають труну. Ідучи з кладовища, не можна оглядатися.
Удова носить жалобу рік, удівець — півроку. Діти, онуки, сестри, брати одягаються в чорне три місяці. Наступні три місяці називають "напівжалобою" — дозволено поєднувати чорне, сіре й біле вбрання.
3 
1
Коментарі
1