На Театральній площі в Черкасах — півтори сотні людей. За кілька хвилин розпочнуться урочистості до Дня Незалежності. Біля обласного театру з'являються священики на чолі з єпископом Іваном із православної церкви Київського патріархату. До нього підходять з десяток людей, цілують руку.
— А це не з Московської церкви? — питає в подруги літня жінка у вишиванці.
— Московської церкви тут не може бути, їм наша незалежність ні до чого.
Під яблунею біля пам'ятника Шевченку стоять двоє: смаглява жінка, років 30, у чорному платті в білу горошину, й чоловік років за 40.
— Погода така сама, як була в 1991-му, — каже чоловік. — Сонячно й парило неймовірно. Я в селі у школі робив. Не знаю, чого поперся на роботу. Приїхав автобусом — школа зачинена. Вернувся попуткою додому. Як зараз помню, БМВ мене підвезли. Це тоді така дивина була. Вдома включив телевізор. Саме прапор у Раду вносять. Аж дух забило.
— А я в цей час у Криму була. На радощах батьки повели мене в кафе, де я вперше в житті спробувала курку-гриль. Тоді й усвідомила, що це — свято.
На мітингу до присутніх звертається єпископ Іван, потім греко-католицький священик отець Юліан.
— Усі наші біди від того, що ми відвернулися від Бога. Тому й Бог дав нам таку владу. Нам нав'язують мову окупантів, бо ми того заслуговуємо.
Молебень завершується. Черкаські опозиціонери кладуть квіти до пам'ятника Шевченку. За кілька хвилин усі розходяться.
В обід біля ресторану "Час поїсти" біля стійки зустрічаються двоє дівчат років по 10.
— Аліна, ти з ким прийшла? — кричить світловолоса в синіх шортах і білій футболці.
— О... привіт, Свєта. Я з мамою.
— А я з татом і мамою. Мені сьогодні ноутбук купили. Тато сказав, що це треба відмітити. Мама не хотіла, бо в хаті повно їди.
— А мене мама теж повела в ресторан, — каже Аліна. — Казала, щоб я назавжди запам'ятала, що 24 серпня — свято.
Під вечір у Долині троянд розпочинаються офіційні урочистості. На сцені губернатор Черкащини Сергій Тулуб підбиває підсумки року. На стільцях поряд зі сценою сидять чиновники з облдержадміністрації та з районів. За невеличким парканом — городяни.
— Тут стоять люди, а тут — прихлєбателі сидять. Зараз Тулубові хлопать будуть, — перемовляються двоє чоловіків у світлих штанях. На одному — біла футболка. На другому — вишиванка.
Промову губернатора переривають оплесками. Сергій Тулуб вручає ключі від авто інвалідам та багатодітним. Одна з жінок на радощах береться цілувати губернатора. Той розгублено усміхається.
— От народ, — каже чоловік у вишиванці. — Знала б ти, які Тулуб откати просить за відкриття бізнесу. А це ж ваші гроші на пенсії. А вона його цілувати лізе. Темнота.
— Прямо в писок баба лизнула. Так сильно любить донецьких. Пху, гидко дивитися. Пішли краще глянемо, як повітряну кулю надуватимуть.
2 
1
Коментарі