Лікар із синцями

– Я відправлю вас на хороше УЗІ, але платне, – каже лікарка обласної лікарні у Вінниці. – Наше давно застаріле, там нічого не видно.

Одразу за обласною лікарнею – викуплене чимале приміщення, де встановлені кілька апаратів ультразвукової діагностики. Черга – ще з вулиці. На лавках та під деревами стоять близько 40 людей. Доки чекаю, роздивляюся, хто власник кабінету. Одне з зазначених прізвищ – моєї лікарки, що направила сюди.

– Найдешевше УЗІ – почок, всього сот­ня, – шепоче під дверима невисока зігнута жінка, із затиснутими кількома 200-гривневими купюрами в руці. – Мені вени треба подивитись, то це – 300 за ногу. В обласній лікарні 50 коштує, але доктор каже туди не йти, бо погано роблять.

Після реформування медицини зробити аналізи стало втричі дорожче. Раніше стандартний набір обходився у 200 гривень, тепер – 600. А лікарі в коридорах скрізь посадили адміністраторів, які збирають благодійні внески.

Зробити аналізи стало втричі дорожче

Після обстеження йду отримувати лікування:

– Вам терміново треба в центр, яким я керую. Ніякого другого лікування підібрати не можна, – говорить дебелий чоловік у білому халаті.

Все ж прошу приписати якісь ліки.

– Ви не розумієте – воно не поможе, – крутить на руці золотий годинник. – У нашому центрі лікування обій­деться в 4 тисячі гривень, зате надійно.

Врешті виписує рецепт. В аптеці продавець здивовано переглядає препарати. Радить не брати, бо від них стане лише гірше. Пропонує таблетки на рослинній основі.

За тиждень свого лікаря зустрічаю на зупинці: руки в синцях, гематому на обличчі прикривають сонцезахисні окуляри.

Згадую, як кілька років тому у Вінниці провчили одного уролога. Завезли в ліс, зв'язали й били кілька годин. Роздягли, голого відправили додому. Це, напевно, єдиний рецепт лікування лікарів.

×