Два роки тому 50-річний Михайло Пологовий із села Перепиличче Немирівського району почав приймати у власній хаті туристів. Найбільше гостей буває з кінця травня до середини вересня. Восени й зимою приїжджають на вихідні.
До будинку Михайла їдемо старою "нивою". Дорога вимощена бруківкою, до самого села під"їжджаємо по ґрунтовці.
— Через таку дорогу до нас не хочуть їхати іноземці, — каже Михайло. — Буває, що раз приїдуть, але більше по такій дорозі машини бити не хочуть. Ми зверталися до обласного начальства, а вони лиш залили яму асфальтом серед дороги в центрі села, і сказали, що ремонт виконаний.
Першим на відпочинок до Михайла Пологового приїхав чоловік із Дніпропетровська.
— Навіть страшно було до нього підійти, — згадує. — Машина крута, весь такий ухожений. Кажу йому, пробачте, може, в мене ще не всі умови хароші, бо тоді й туалета в хаті ще не було, і в планах було доріжки забетонувати. А він вийшов із машини, роззувся й каже: "Дайте мені спокойно по траві пройтися босими ногами". Після цього ми з жінкою передумали бетонувати доріжки. Люди ж сюди приїздять, щоб подихати свіжим повітрям, по траві походити, а асфальт їм і в городі надоїв.
Подвір"я Михайла розташоване на березі річки Південний Буг. У кількох місцях чоловік зробив вихід до річки, обладнав бесідки.
— Своїх гостей вчу рибалити, — показує на спінінги вздовж берега. — Буває, приїздять круті дядьки, щоб просто полежати на траві, а тоді втягуються, їдуть у Немирів купують модні спінінги. Найтяжче мужиків навчити ліпити приманку для риби з вареної кукурудзяної крупи. Жінки цьому навчаються швидше.
Михайло запевняє, що риба в річці ловиться добре. За день можна зловити до 10 кг.
— На прохання гостей рибу можу зразу ж закоптити.
Уздовж берега Михайло з сином Костянтином зробив курені зі свіжого сіна.
— Такі курені робив ще мій дід, коли тримав баштан, — каже. — Пам"ятаю, як ми з ним спали в такому, а зранку бігли збирати кавуни. Запах у курені просто неймовірний, пахне сінцем. Тут не жарко в спеку і не капає дощ. Часом мої туристи ще й доплачують, щоб у курені поспати.
Приїздять круті дядьки, щоб просто полежати на траві
День перебування у садибі з трьохразовим харчуванням обходиться 150 грн. Окремо доплачують за оренду спінінгів 10 грн на день, за приманку — 5 грн. Продукти Михайло вирощує на власному городі.
— Купуємо тільки м"ясо й помідори, — каже дружина Ольга Пологова. Вона готує для гостей обіди. — Порцій у нас нема: на стіл виставляємо каструлю борщу, каші, а гості самі опріділяються, скілько їм треба з"їсти. Нічого такого необичного не готовимо: борщ, каша, вареники, млинці.
— Зразу було стидно в людей гроші брати, — додає Михайло. — Людина пожила з нами, ми подружилися, а тут треба сказати про ціну. А мені так встидно, ніби то я милостиню прошу.
На подвір"ї ростуть смородина, порічки, вишні, яблуні.
— Усе дозволяю гостям їсти, вони зразу стісняються, доки не нарву в миску і не подам, — каже господар. — Гордістю є наша яблуня, на якій ростуть грушки. Люди не вірять, що таке може бути. До нас приїздив один німець, так ходив до дерева, пробував за листя тягнути. Думав, я його обманюю і прив"язую груші до яблуні. А то я сам нащепив.
До садиби Пологового приїздили німці, поляки. Але більше туристів із Росії, Криму, Києва.
— З іноземцями спілкуємося нормально. Син із невісткою знають трохи англійську, а буває, що іноземці розуміють нашу мову, — пояснює . — Німці приїздили, то там жінка була з України, вона їм перекладала. А поляки практично розуміли нашу мову.
Для того аби зайнятися зеленим туризмом, Михайло Пологовий оформився підприємцем. У хаті зробив туалет. Для гостей придбав зручні матраци.
— У мене п"ять кімнат, діти роз"їхалися, то ми тепер гостей приймаємо. Особливо нічого не переробляв. Зразу розраховував на допомогу від держави. Колись обіцяли кредити під три відсотки річних. Але то все так і лишилося на рівні обіцянок. Ніяких грошей від держави не дали. Лише з центру зайнятості начальник приїжджав. Пропонував, якщо мені треба буде людей, то він може прислати.
Улітку всі місця в будинку розписані наперед. До Пологових приїздять компанії до 15 чоловік.
— В основному їдуть ті, хто в нас був, з собою привозять друзів. Іноземці шукають нас в інтернеті, — пояснює. — Приїздять на вихідні або на час відпустки. Взимку відвідувачів мало. У нас нема газу, а опалити всю хату дровами дуже дорого.
17 
1
Коментарі