Вранці 15 серпня разом з екс-губернатором та нардепом Миколою Джигою їдемо в його рідне село Ярове Шаргородського району. Депутата запросили на хресну ходу до Йосафатової долини, а також він має качати мед із власної пасіки.
Микола Васильович приїхав чорним "Лексусом" із водієм. Зупиняється в центрі Вінниці, щоб зняти гроші з трьох різних банкоматів.
— Завжди, як їду в село, маю готівку. Люди, як побачать мене, прийдуть по допомогу, — пояснює 64-річний Микола Джига, ховаючи кілька тисяч у кишеню.
Дорогою розповідає, що до Ярового приїздить щомісяця. Село тепер невелике, є школа, ФАП, будинок культури, церква, фермерське господарство.
— Хату, в якій я народився й виріс, мати продала і переїхала до своєї сестри в новішу по вулиці Миру, за кілометр від центру. Обоє вже повмирали. Тепер тітчину хату доглядає моя однокласниця Галина Ренгач. 10 років тому облаштував пасіку, щоб мати свій натуральний мед. Цукор не признаю взагалі. Зранку замість кави п'ю холодну воду зі столовою ложкою меду. За бджолами доглядає місцевий пасічник Василь. Має ключ від хвіртки, то заходить у любий час. Іноді я йому помагаю, але в бджолах не розуміюся.
Великий двір засаджений квітами, посередині — будинок, ліворуч стоїть літня кухня та велика дерев'яна альтанка. Тротуарною плиткою викладені доріжки для заїзду машини. Минаючи хату, одразу прямує до пасіки.
— Мед недавно викачали. Цього року тричі його збирали, — каже 65-річна Галина Ренгач. — Перший раз мали 30 літрів, тоді 40, а останній — 70 літрів. До осені ще раз будемо качати. Коли Микола Васильович приїжджає, тоже вдягає капелюх із сіткою, халат, помагає Василю. Але таке рідко буває. Мед роздає друзям, знайомим, гостям і сусідам. Цього року планує ще по багатодітних сім'ях і в дома-інтернати відвезти.
Поряд з альтанкою під парканом стоїть зелений віз.
— Це залишки колгоспного життя, сам реставрував, — Микола Васильович береться за дишло, посмикує бокову дерев'яну деталь, що кріпиться до колеса. — Колись довелось багато поїздити кіньми.
Галина Василівна кличе всіх на обід. Великий стіл накрила в літній кухні. З-поміж страв — фірмовий холодець.
— Як їду додому, знаю, що буде холодне. Дівчата готують, бо я дуже його люблю. А ще сало з часником і борщ. Після кожної поїздки у село треба місяць вертатися в форму, — жартує Микола Джига.
Після обіду проходимо до хати. У трьох кімнатах п'ять років тому зроблено ремонт. У найбільшій господар облаштував спальню.
У всіх кімнатах на стінах висять портрети родичів, у великій рамці — дерево родоводу. Перед дорогою відпочиваємо на веранді. Тут у кутку стоять два велосипеди.
— Зранку Микола Васильович завжди велосипедну прогулянку влаштовує. Об'їжджає поля, село, дивиться, що до чого. Раз у місяць свій округ об'їжджає по графіку. Всім допомагає, хто просить. Нам теж крепко помагає. За мого сина і Валіну дочку платив за учобу, — розповідає Людмила Яворська, 44 роки, донька Галини Василівни.
Усім сусідам роздає по літровій банці меду. Микола Васильович виїжджає з двору. За кілька хат зупиняється біля літньої жінки, що сперлася на ворота.
— Тримай Надійко, це тобі на хлібчик, — простягає 100-гривневу купюру у відчинене вікно. Ще понад 4 тисячі гривень відраховує прес-cекретарю, їх передадуть у благодійний фонд.
3 
1
Коментарі