"Уночі будинок розмовляє з нами"

 

Дев'ять сімей живуть у аварійній двоповерхівці в центрі Вінниці. Там 32 роки не робили капітального ремонту.

Будівля стоїть на вул. Першотравневій, 14, поряд із поліклінікою СБУ. Це колишній панський маєток. Термін його експлуатації закінчився 2008-го.

Облізлі дерев'яні двері до під'їзду нагадують вхід до конюшні. Стара дощата підлога біля порога вибита, подекуди прогнулася. На другий поверх ведуть круті дерев'яні сходи. Каналізаційна труба в кутку перемотана зеленою ковдрою. Ліворуч стіна розписана кольоровими квітами, казковими тваринами та відбитками рук.

— Це я розмалювала, щоб оживити під'їзд, — з першої квартири виходить 35-річна Жасмин Аль-Гурані. — Житло дісталося моїй мамі як тимчасове, бо вона була багатодітна. Так і живемо тут восьмеро: я із сином Колею, мама, сестра Ліля з чоловіком і маленькою дитиною і сестра Юля із сином. У нас 32 квадратних метри.

Дозволяє оглянути квартиру. З порогу потрапляємо на кухню. Праворуч від плити — унітаз.

— Як хтось хоче в туалет, всім про це каже, щоб не заходили на кухню, — говорить господиня. — Встановили туалет у квартирі торік. Раніше ходили надвір за домом. Там був дерев'яний туалет, але жек його закрив. То три сусідні квартири ходять на відра. Фекалії носять у сміттєві баки. Сечу ллють на землю. Через сморід не можна вікна відчинити.

Ванни немає. Родина миється на кухні в тазах. Вода тільки холодна.

У великій кімнаті два високих вікна. На підвіконні 16-річний Микола миє шибки.

— Уночі будинок розмовляє з нами, — каже Жасмин. — Стіни тріщать, як старе дерево. Коли під'їжджає сміттєва машина, йде така вібрація, що люстра ходить в усі сторони. Сиплеться штукатурка. Найбільше боїмося, що газові труби репнуть і просочиться газ, — розповідає. — Тулимося, бо не маємо де дітися. А знімати квартиру нема грошей. Тричі пробували із сестрою доглядати пенсіонерів за квартиру. Але нас обдурювали, дарували родичам. Мені полагається соціальне житло, бо я заслужений донор України. Готові переселитися хоч завтра. Навіть у село, аби тільки було газифіковане й біля траси. Але мер нам навіть гуртожиток не хоче надати, зате бачить, що в нас сарайчики є. Щомісяця платимо 75 гривень. Каналізацію провели два роки тому за кошти міста. Після того, як ми всім домом написали листа на Верховну Раду.

Стеля в кімнаті понад 3 м заввишки. На ній видно жовті плями.

— Дах постійно протікає. Комунальники латали його років п'ять назад. Але так, що вже за рік стали дощ пропускати.

Виходимо на вулицю й обходимо будинок. Місцями між цеглою широкі тріщини, в які можна просунути руку.

— Тут ріс старий бук, коріння руйнувало стіни, — жінка показує на ріг будівлі. — Роками просили зрізати — нас ігнорували. Торік пішли із сусідами пікетувати міськраду. Стали на вертушці й заявили, що нікого не впустимо й не випустимо. На другий день дерево зрізали. З кожної сім'ї зняли за це по 35 гривень.

За утримання будинку жителі щомісяця сплачують 80 грн.

×