"Контрнаступ України продовжує відкидати росіян" – що пише про нас світова преса

7

У Великій Британії новий прем'єр Ріші Сунак, який обіцяє продовжувати військову підтримку України, але планує урізати військові витрати своєї країни. Українці ностальгують за екс-прем'єром Борисом Джонсоном. У ФРН ухвалили поправки до закону, які передбачають покарання за виправдання війни та воєнних злочинів, включаючи російську агресію проти України. І як Путін пішов проти історії, розв'язавши імперську війну, і програє її. Світ, незважаючи ні на що, стає все більш мирним. Ось дещо з того, що писали про нас у світових ЗМІ.

"Ріші Сунак відданий Україні, але Київ все ще мріє про Бориса Джонсона", Politico, США

У Великій Британії третій прем'єр-міністр 2022 року. Але Ріші Сунак наполягає, що нічого не змінилося у підтримці України його країною. У спробі заспокоїти Київ, який сумує за своїм союзником Борисом Джонсоном, Сунак заявив, що твердо відданий підтримці британської армії і "жахлива війна в Україні має бути успішно доведена до кінця".

Його рішення залишити Бена Воллеса і Джеймса Клеверлі, колишніх військових, як міністрів оборони і закордонних справ задумано як чіткий сигнал, що він збереже наступність у британському підході до глобальних справ. Жоден із них не підтримав Сунака в його заявці на лідерство, але Воллес вразив союзників по НАТО далекоглядним підходом до війни на східному кордоні Європи.

Показово, що перший дзвінок іноземному лідеру Сунак зробив, зателефонувавши президенту Володимиру Зеленському у вівторок увечері, щоб сказати, що підтримка Лондона залишиться "такою ж сильною, як раніше за його прем'єрства". Зеленський сказав, що розмова була "чудовою", що означає "повну підтримку Великою Британією України перед російською агресією".

Новий прем'єр ще не виклав плани щодо британського оборонного бюджету, а найважливіший фінансовий звіт наступного тижня стане сигналом до початку тривалої програми скорочення видатків, оскільки він намагається відновити довіру до державних фінансів Великої Британії.

 

Сунак вже дав згоду на збільшення видатків на оборону до того, як пішов у відставку з посади міністра фінансів у кабінеті Джонсона у липні. Але все літо відмовлявся підтримати обіцянку Ліз Трасс збільшити бюджет міністерства оборони до 3% ВВП до 2030 року – цифра, схвалена Воллесом.

"Це показує, що він збирається поставити фінанси країни на перше місце, перш ніж нарощувати силу армії. Це в момент війни у Європі", – сказав Бен Джуда, старший науковий співробітник Atlantic Council.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Доведеться розставляти неприємні пріоритети: захищати житлові об'єкти чи інфраструктуру" – сер Лоуренс Фрідман

Спекуляції навколо британського оборонного бюджету турбують Київ, де високі чиновники публічно закликають до тісніших зв'язків із Лондоном.

Раніше союзники Джонсона, у розпал його ворожнечі з Сунаком, пустили чутки, що він менш відданий допомозі Україні у війні, ніж його колишній бос. У квітні Sunday Times припустила, що Сунак вважав, що одного разу доведеться укласти угоду з Путіним, хоча він ніколи не робив таких пропозицій.

 

Зеленський привітав Сунака у вівторок і сказав, що "готовий разом продовжувати зміцнювати українсько-британське стратегічне партнерство". Але джерело, близьке до Києва, поскаржилося, що Сунак "практично нічого не сказав про захист Європи, за винятком, що бюджет на оборону буде скорочено, порівняно з довгостроковими планами Трас".

Європейські союзники вже упокорилися скороченням оборонного бюджету Великої Британії, але не вірять, що Сунак змусить Британію активно змінювати курс зовнішньої політики.

"З огляду на те, що економічна ситуація у Великій Британії погана, всім секторам доведеться зіграти у скороченні витрат. Але в Консервативній партії немає розколу, коли йдеться про основи того, як діяти щодо України", – сказав дипломат ЄС.

"Новий прем'єр, який до політичної кар'єри працював менеджером хедж-фонду в лондонському Сіті, значною мірою збирається принести в уряд мислення казначейства щодо зовнішньої політики. Ті кілька разів, коли Сунак висловлював погляди на міжнародні справи, вони завжди були через призму економічної доцільності. Він не дуже цікавиться зовнішньою політикою. Його цікавлять економіка, фінанси, здатність Британії бути країною стартапів", – каже Джуда.

Сунак ще може поїхати до Києва в першу закордонну поїздку як прем'єр. Він висловив інтерес до цього влітку, щоб показати, що він не відхилиться від напрямку, заданого Джонсоном і Трасс. Проте в Україні колишній бос та суперник Сунака Джонсон має більше симпатій. Його звільнення з посади прем'єра досі викликає там жаль.

 

Колишній глава МЗС України Павло Клімкін пояснив популярність Джонсона серед мільйонів українців тим, що він "не вів витончених розрахунків, а послідовно йшов уперед в підтримці України політично та емоційно".

"Він поводився не як типовий західний політик – обережно, з обдуманими формулюваннями. Не сприймається українцями як типовий західний урядовець. Його сприймають як друга України", – каже Клімкін.

"За баналізацію війни в Україні може бути покарання", Die Welt, Німеччина

Непомітно для широкого загалу минулого тижня Бундестаг вирішив посилити покарання за заперечення війни, грубу баналізацію чи публічне схвалення воєнних злочинів.

Схвалення воєнних злочинів вже було в Німеччині караним. Однак воно застосовувалося лише у виняткових випадках, а саме коли йшлося про геноцид в епоху нацизму. Конституційний суд затвердив це правило для випадків заперечення Голокосту у 2009 та 2018 роках із посиланням на особливу історичну відповідальність Німеччини. Реформа тепер стосується всіх воєн та збройних конфліктів, зокрема, нинішніх.

 

Новий закон застосовується лише до заяв, які можуть розпалювати ненависть чи насильство та порушувати суспільний порядок. Це ставить кримінальну відповідальність багато в чому в залежність від розсуду судів і мінливості суспільних настроїв.

"Путін розвертає світ у сторону більш кривавих часів", The Economist, Велика Британія

Путін дуже любить історію. У довгі місяці ізоляції під час пандемії він сидів у кремлівських архівах, розмірковуючи про минуле своєї країни як великої держави і мріючи відновити її. Захоплювався Романовими, порівнював себе з Петром І.

2014 року війська Путіна захопили Крим. На той час крок здавався опортуністичним. Завоювання користувалося популярністю серед росіян. Але захоплення та підтримка РФ бойовиків у Луганській та Донецькій областях тепер більш схожі на етапи грандіозного плану захоплення всієї української землі.

 

У своїй безладній промові за три дні до того, як у лютому російські ракети почали обстрілювати українські міста, Путін нарікав на втрату "території колишньої Російської імперії". За вісім місяців після початку вторгнення його сили зараз займають майже 15% України.

Але все йде не за планом. Контрнаступ України продовжує відкидати росіян. 30 вересня після фіктивних референдумів Росія оголосила, що анексувала чотири східні та південні області України, хоча повністю не контролює їх. Оголошуючи цей крок, Путін засудив "фальшиві правила" Заходу про непорушність кордонів. Але його вторгнення послабило РФ, а не зміцнило її. Намагаючись завоювати сусідню країну, він спробував піти проти історії, і зазнає невдачі.

 

Після закінчення Другої світової війни між країнами стали відбуватися рідше. Громадянські війни, подібні до тієї, що вирує в Ефіопії, репресії проти свого населення та інше масове насильство продовжують завдавати величезних страждань людям. Війни за незалежність від колоніальних репресій часто були надзвичайно смертоносними. Але випадки, коли одна країна перекидає армію через кордон для боротьби з іншою армією, стали набагато менш поширеними.

Ще рідшими, ніж війни між країнами, стали імперські завоювання, щоби захопити територію сусідів, що намагається зробити Путін. Як писав цього року історик Юваль Ной Харарі, "більшість урядів перестали розглядати агресивні війни як прийнятний інструмент для просування своїх інтересів, а більшість перестала мріяти про завоювання та анексію земель сусідів".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "США та союзники готують нас до нових російських атак" – Михайло Жирохов

Саддам Хусейн помилково вважав, що інші країни дозволять Іраку поглинути Кувейт 1990 року. Більшість інших прикладів, як поглинання Індією Гоа 1961-го, ще старші. Китай може спробувати захопити Тайвань. Але, за винятком Путіна та зіткнень за безлюдні прикордонні райони та невеликі острови, це явище зникло.

Міжнародний проект Correlates of War Project зібрав дані про кожну міждержавну війну з 1816 року, після наполеонівських воєн. Ці дані підтверджують, що війни, тобто конфлікти між країнами, в яких щороку гине щонайменше 1000 осіб, стають дедалі рідшими.

Причин багато. Там, де економіка залежить від міжнародної торгівлі, яка може бути підірвана конфліктом, ціна війни зростає. Нижчі торгові бар'єри допомагають зменшити потенційний зиск від війни. Вторгнення на чужу територію з метою нав'язати умови торгівлі або отримати доступ до нових ринків не принесе користі, якщо ринки вже відкриті. Це не достатні умови для миру, як показала Перша світова війна, але знижують стимули до неї. Війни також рідкісні між демократіями – виборцям не подобаються втрати і вони виганяють войовничих лідерів.

Невеликі конфлікти залишаються звичайним явищем, але навіть з урахуванням усіх міждержавних зіткнень, частка населення світу, яка загинула в війнах, різко скоротилася. Почасти це пов'язано з тим, що покращена підготовка та спорядження захищають солдатів краще, ніж будь-коли раніше, а медицина рятує життя. Співвідношення поранених до вбитих на війнах за 50 років зросло більш як удвічі.

В Україні вартість життя вже надзвичайно висока. Оцінки різняться, але по обидва боки загинуло до 50 тис. осіб. У вересні міністр Воллес заявив, що втрати росіян вбитими та пораненими становили майже 80 тис. осіб.

 

Путінська велика та смертоносна війна виглядає незвичайно, порівняно з історичними тенденціями. Його ціль ‒ застосувати силу для розширення і так величезної території країни – велика рідкість і відхилення від норми. Згідно з Correlates of War, з кінця 1970-х до захоплення Криму 2014 року великих завоювань не було. Заявки на чужу територію впали приблизно з однієї на рік майже до нуля, якщо виключити невеликі острови та незаселені райони.

Згідно з Correlates of War, у типове десятиліття між 1850 і 1940 роками приблизно 1% населення світу бачив, як їхні правителі змінювалися внаслідок завоювань. За останні 40 років, не рахуючи України, подібне пережили менше 0,001% населення світу. Майже все у давно спірних районах, як-от у війні між Вірменією та Азербайджаном 2020 року.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Ми підірвали фундамент російських сил" – Іван Ступак

Різні чинники пояснюють відсутність країн, які успішно захопили землі інших. Навіть якщо руйнівна сила війни не знищує потенціал району, економічна діяльність, яка колись майже повністю визначалася землею та природними ресурсами, тепер більше залежить від людського капіталу. Робітники навряд чи працюватимуть у зонах конфліктів чи під контролем загарбників. Якщо зможуть, підуть геть. Заходи, які часто потрібні для збереження контролю над територією, вимагають обмежень на пересування та торгівлю, що підриває економічне зростання зони конфлікту.

Глобалізація підірвала стимули до завоювання. Значне зниження вартості доставки за останнє століття дозволило країнам вийти далеко за межі своїх сусідів у пошуках торгівлі та ресурсів. А оскільки тарифи та інші бар'єри у торгівлі між країнами впали, силова інтеграція ринків стала безглуздою.

Почасти це пов'язано з тим, що зросли очікування щодо того, що держави мають давати громадянам – освіту, охорону здоров'я та економічні можливості. У багатьох країнах люди також мають чіткішу національну ідентичність, ніж колись. Стабільні кордони грають роль у формуванні національної ідентичності, зміцнюючи її десятиліттями. В Україні навіть переважно російськомовні частини сходу і півдня стали люто антиросійськими. А можливості контролю над окупованими землями для завойовників обмеженіші, ніж будь-коли. Тактика рабства і "розділяй і володарюй" тепер майже скрізь вважається морально неспроможною та варварською. Геноцид– тим паче.

Громадська думка у світі більше не вважає завоювання законними. Це обмежує їх. Прихильність до норм – джерело міжнародного права. Консенсус проти великих захоплень земель – одна з причин, чому так мало країн силою розширили кордони після Другої світової. Норми та інститути не перешкоджають спробам завоювати сусідів, але суспільні відносини, міжнародне право та інститути роблять їх менш ймовірними.

Путін тривалий час був сліпим до цих аргументів. Його мало хвилює чужа інтерпретація минулого. Західні країни не посилали своїх сил воювати в Україну. Але постачають їй свою передову звичайну зброю, навчають солдатів, фінансують уряд і намагаються паралізувати путінське вторгнення санкціями.

×