Чим Порошенко схожий на Єльцина

Дві політичні доби – один підсумок

Читаючи в економіста Андерса Аслунда про реформи в Росії, я відзначив про себе, що політична доба Бориса Єльцина була дуже схожа з добою Петра Порошенка.

Єльцин запропонував "жити по-новому" і негайно, на відміну від Михайла Горбачова, який теж хотів жити по-новому, але поступово. Хоча Єльцин був плоть від плоті комуністичної партії, на хвилі перебудови він швидко перелаштувався, і його стали сприймати як прогресивного реформатора.

У своїх спогадах Горбачов був дуже розчарований Єльциним. Він писав, що навмисно підтягував його та інших, щоб сформувати свою команду, але амбіції залучених ним людей вийшли за рамки команди, і вони все обвалили.

Єльцин спочатку дійсно виглядав як реформатор. Він підтягнув Єгора Гайдара, якому дав серйозні повноваження для радикальних реформ. Він тиснув на депутатів, щоб приймати радикальні рішення щодо виходу з економічної кризи та трансформації економіки. Однак, з часом він все більше почав йти на політичні компроміси з депутатами, обмінюючи політичну підтримку на посади.

В мемуарах Єльцин згадував, що Гайдар не вмів домовлятись про політичну підтримку і мало приділяв цьому уваги. Так в уряді почали з'являтись червоні директори, серед яких Віктор Чорномирдін. Далі, червоні директори без проблем з'їли реформаторів, оскільки мали необхідну підтримку в парламенті. А ще далі замаячили вибори, і Єльцин вже почав включати не тільки червоних директорів, а й нових олігархів. Зрештою, перемога на виборах 1996 року зробила його заручником олігархічного компромісу.

Дуже багато подібного в цій історії з Порошенком. Він теж старожил української політики, від часів заснування "Партії регіонів" і до Революції гідності. Він зловив хвилю і став президентом, пропонуючи швидко нове життя. Він призначав реформаторів, підтримував радикальні реформаторські закони, демонстрував неабияку відкритість до громадськості. Але було зрозуміло, що реформатори, як нові політичні обличчя, не мали політичної підтримки в парламенті й суспільстві. Тому постійні вимушені компроміси з депутатами, врешті привели в уряд "загартованих" політиків, з якими ПОПу мало бути значно комфортніше. А необхідність вирішувати кризу коаліції, і не в останню чергу бажання підзаробити, кинули Порошенка в обійми Ріната Ахметова. Не виключено, що важливим фактором цього союзу був другий президентський строк.

Тому забігаючи наперед, після першого, чи після другого президентського строку, добу Порошенка можна буде підсумовувати приблизно так, як і добу Єльцина: багато спроб і суцільні розчарування.

Оригінал