Закарпаття з московським Кирилом? Чому закон про заборону УПЦ МП не діє

Компартію заборонили 10 років тому, але її представники досі сидять в українському парламенті, змінюючи назви партій. Нещодавно - заборонили УПЦ МП. Та, схоже, російські куратори не збираються випускати з рук такий ласий шматок, як Україна?

Нарешті! На одинадцятому році війни Верховна Рада таки ухвалила закон №8371 про заборону релігійних організацій, пов'язаних з російською православною церквою - натхненницею загарбницької війни проти України. Згідно з ним, діяльність УПЦ (Московського патріархату) як потужної філії російської ідеологічно-релігійної структури, має бути припинена.

За словами спікера парламенту Руслана Стефанчука, закон передбачає цілих 9 місяців на те, щоб українські релігійні організації, які підозрюють у співпраці з РПЦ, розірвали зв'язки з Москвою. Крім усього іншого, закон вступає в дію аж через місяць після його публікації. Тобто, п'ята колона окупантів в Україні має 10 місяців на роздуми, перефарбування та зміну шапок.

І це на тлі того, що 63% українців виступають за негайну заборону московського патріархату в Україні. Та, певно, український парламент у ці відсотки не входить. А тепер залишимо на кілька хвилин Закон у спокої і заїдемо в село Кушниця майже всуціль московського православного Закарпаття.

На сьогоднішній день село має дві православні церкви і один монастир - і всі вони належать до УПЦ МП. Перша церква будувалася понад століття тому як греко-католицька. Але у 1946 році радянські окупанти забрали її і віддали в підпорядкування РПЦ. Другу церкву звели місцеві заробітчани, адже мали багато грошей, привезених із Росії. Вирішили вкласти їх у будівництво церкви - звели її поруч зі старою, фактично в одному дворі.

А монастир заснували дві монашки, що прийшли з монастиря під Москвою, з відомого П'ятигорська. Саме там куються і кувалися споконвіку кадри для спецслужб (КДБ, ФСБ), які працювали на благодатній церковній ниві. Настоятель того монастиря благословив наших монашок на будівництво монастиря в Кушниці і виділив для цього певну суму грошей. Монастир побудували на горі, неподалік села. І все це робилося вже за часів Незалежності.

Чи маємо ми тепер право говорити про безпосередні зв'язки цих церковних громад села Кушниця із московським патріархатом? Звісно, маємо. Адже ці громади навмисне формувалися як складники УПЦ МП. Вони фінансово, духовно, історично, побутово, традиційно, звичаєво - виросли звідти. Там їхнє коріння. Але змінити щось у цьому чи хоча б юридично підтвердити залежність - просто неможливо. Бо формально церква називається українською. Отже, закон тут буде безсилим.

Ще з 1991 року, відчуваючи, що втрачає контроль над Україною, Росія терміново приймає рішення про посилення релігійного впливу на наш народ. Адже свідомі громадяни почали у незалежній державі процеси повернення справедливості - відновлення приналежності церков до конфесій, до яких вони належали перед російською окупацією у 1946 році. А це Кремлю ой як не подобалося.

Пік будівництва нових церков припав на тяжкі часи у нашій історії - на бідні, буремні, шалені, бандитські дев'яності. Треба сказати, що багато церков у нас будували саме бандити. Бо легкі величезні гроші пахли кров'ю. Їх потрібно було якось освятити. А де краще це зробити, як не у власній церкві? Переважно московського патріархату. Бо там гроші не пахнуть взагалі. Ця церква навіть війну благословляє. До речі, наші політики теж кинулися будувати церкви. Навіть Порошенко не втримався.

Вловивши тенденцію та дбаючи про свої імперські інтереси в Україні, росіяни терміново відкривають нові семінарії, які за два роки навчання штампують нових служителів Кирила. Така семінарія була відкрита і в закарпатському селі Ком'яти. Приймали туди всіх - навіть тих, хто читав лише по складах.

І ось такі "швидко спечені" священники ідуть служити у новозбудовані сучасні храми. Чому доброму вони можуть навчити наших мудрих селян? Яку національну свідомість виховати? Які світоглядні обрії розширити? Яку свободу популяризувати? Які цінності пропагувати? Тільки наративи рабства, невігластва, самодержавства. Тільки ідеї "русского міра", сліпого поклоніння владі, ностальгії за єдіним народом, жорсткого підпорядкування центру. Як у армії.

Усі ці заходи та неконтрольовані процеси призвели до того, що кількість громад УПЦ МП, зокрема в Закарпатті, зросла. Міцніше стала на ноги. І не соромилася голосно заявляти про свою приналежність до Москви.

Саме з цієї причини значна частина свідомих закарпатців у ті роки відвернулися від церкви. Після повномасштабного вторгнення відійшло ще більше авторитетних людей. Так сталося і в нашій Кушниці. Але в сусідньому Довгому, наприклад, мають альтернативу московській церкві. У Кушниці ж - вибору нема. Тому, або ти йдеш до церкви, або сидиш удома. Що, звісно, старшим людям не дуже подобається.

У кінці серпня цього року рухівці (ветерани НРУ), демобілізовані воїни (ветерани російсько-української війни), дійсні воїни та патріоти вирішили відкрити в селі алею Героїв. Адже загинуло на фронті уже шестеро чоловік. Знайшли кошти, організували роботи, окультурили територію, виготовили та встановили банери… Підготували програму для відкриття та освячення. Але, як сказав мені один із організаторів, нічого спільного ні з московськими попами, ні з антиукраїнською владою села (ОПЖЗ) вони мати не хотіли. Запросили ПЦУ. Сам єпископ Віктор Бедь приїхав на освячення. Усе було проведено на найвищому рівні. Людям сподобалося, хоча на початку сприймали все досить насторожено.

Частина свідомих селян почала гуртуватися і думати про відхід від УПЦ МП. Та чи сприятиме цьому новий закон? Аж ніяк. Священнослужителі Кирила почуваються впевнено. Закон для них - що є, що нема! Вони всіляко демонструють, що нічого не зміниться. Ніякої загрози для ворожої Україні структури цей закон не несе. Тільки такий висновок напрошується. Та і механізмів впровадження Закону в життя немає жодних. 63% свідомих громадян України знову залишаються сам на сам зі своїми проблемами. Без підтримки держави.

І ще. У мене складається враження, що наша Верховна Рада всі ці роки працює не в інтересах України. Подивіться і проаналізуйте самі: ворожу нам комуністичну партію заборонили геть пізно, хоча всі знали, що це антиукраїнська структура. Комуністи швидко перебігли в інші партії і лишилися при владі. Партію Медведчука теж заборонили із запізненням, але він залишився депутатом і став засновником антиукраїнської Партії регіонів. Кум Путіна став заступником голови ВРУ. Знову ж таки, дуже довго не могли роздивитися спецслужби суті діяльності цієї організації проти держави. Але таки роздивилися. Упіймали зрадника і назвали його зрадником.

Але всі його соратники лишилися при владі. Перейшли в інші фракції. Партію регіонів нарешті теж заборонили. Та ті ж самі люди створили ОПЖЗ. Знову ж таки, знадобилося кілька років на усвідомлення геть очевидного: ті ж самі люди, до якої би партії вони не належали, робили і роблять усе проти України. Нарешті Верховна Рада заборонила ОПЖЗ. Ура! Але ті самі люди наступного дня реєструють нові фракції: "Платформу за життя та мир" і "Відновлення України". Саме ці фракції у повному складі голосують проти хай і не досконалого, але Закону про заборону московського патріархату в Україні.

Боюся, що пройде ще кілька років, втрачених років для українського народу, коли і ці антиукраїнські організації будуть заборонені. Але час не просто біжить - він грає проти нас. Бо війна набирає обертів, а руський мір в Україні процвітає. Боюся, що з московським патріархатом буде творитися щось подібне на те, що і з партіями. За місяць після публікації закону жодних дій не відбувається. Клан москвофілів тримає оборону.

А свідомі громадяни в Кушниці змушені будуть будувати новий, уже четвертий православний храм у селі. Та хай би будували. Але що буде з тими трьома? Чи вони і далі заборонятимуть співати у своїх стінах Молитву за Україну?

Gazeta.ua