Виконуючи розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 вересня 20102 року, міліція та служба безпеки повинні боротися з тероризмом та розпалюванням міжнаціональної ворожнечі. До нетерпимості повернемося нижче, спочатку – про нас, терористів. Говорячи "нас", я не помилився і не пересмикнув факти: уряд наказав виявляти серед громадян потенційних терористів та суворо карати. Проявами тероризму слід вважати як журналістські матеріали, так і висловлені вголос думки звичайних громадян з приводу того, що цю владу треба швидше міняти. Першими під підозру в підготовці теракту підпадуть ті українці, хто звично говорить на адресу влади наступні фрази: "Хай би вони всі повиздихали!", "Вони колись дограються!", "Треба їх всіх повбивати!" тощо.
З цього приводу відразу напрошується кілька аналогій. Скажімо, більшість процесів у сумнозвісні 1930-ті роки в СРСР були заточені саме на терористичну складову. До вбивства Сергія Кірова, котре поставило радянську боротьбу з "тероризмом" на потік, прозвучала справа так званої СВУ – Спілки Визволення України. Повністю сфабрикована керівництвом комуністичної партії та реалізована НКВД, вона, серед іншого, мусила довести: група провідних українських інтелектуалів очолила націоналістичне підпілля та готувала насильницьку зміну конституційного ладу в радянській Україні. А українці, засуджені в справі СВУ (серед інших під роздачу потрапив поет Максим Рильський), лише висловлювали не надто велике задоволення політикою партії та уряду.
Загалом у сталінські часи терористом міг стати перший-ліпший необережний громадянин. Свого часу широко публікувався великий масив спогадів засуджених, котрі згадували "терористів", з якими сиділи в таборах. Мені запам'яталося дві історії. Перша – коли чоловік загорнув обід у газету з портретом товариша Сталіна, і масна пляма накрила вусатий лик. Це було розцінено як злочинна неповага, а отже – підготовка до теракту. Друга – взагалі на межі добра і зла: почувши по радіо про вбивство Кірова, робітник зітхнув та сказав: "Бач, яка петрушка". Просто перед ним на стіні висів портрет товариша Сталіна, і за кілька днів робітника заарештували за те, що... назвав Сталіна "петрушкою", значить – не поважає, отже – хоче вбити, планує теракт.
Навряд чи хтось із вас сумнівається в тому, що влада не почне діяти тими ж методами. Адже кілька років тому за звичайні записи в блогах викликали до СБУ. Сьогодні профілактичною бесідою вже обмежуватися навряд чи будуть: потенційних терористів саджатимуть у камери. Бо, за формальною логікою, якщо ти незадоволений владою та висловлюєш це публічно й у різкій формі, ти потенційний терорист. І від слів до діла лише один крок.
Справедливості ради слід сказати: в демократичній Америці так само мають місце подібні перегини. Коли я був у США і приятелі возили мене пізно ввечері містом на своїй машині, повз нас тротуаром пройшов якийсь пішохід. Так я дізнався, що поодиноким пішоходам треба боятися поліції. Якщо людина йде пішки, значить у неї немає машини. Якщо немає машини, значить вона бідна. Якщо бідна, значить безробітна. Безробітний означає озлоблений. А озлоблена людина становить потенційну небезпеку для суспільства. Тому американські копи мають повне право затримати такого пішохода за підозрою в намірі скоїти злочин.
Проте американська та інші системи правосуддя відрізняються від української тим, що такому ось пішоходу дуже легко виправдатися. І його відпустять, причому – з вибаченнями. Навіть можуть доставити до місця, де бідака ночує, хай навіть він спить у коробці під пішохідним мостом. В Україні ж громадянина вважають винним одночасно в наклепі та тероризмі лише тому, що він вільно висловлює свої думки. І виправдатися, коли міліція, прокуратура та суди підконтрольні тим, кого ми не любимо, практично неможливо.
Але, як уже говорилося на початку, не тероризмом єдиним живе розпорядження Кабміну від 12 вересня 2012 року. СБУ, МВС, Міноборони, МВС та Держтелерадіо відтепер мусять пильно стежити за розповсюдженням в інформаційному просторі різних ворожих поглядів з метою розпалювання всіляких ворожнеч. Серед них – національна та релігійна. І якщо потенційних терористів ще слід виявити, затративши на це певну кількість часу, то ті, хто систематично збурює міжнаціональну ворожнечу та розділяє Україну за етнічними ознаками, не надто ховаються. Отже, на виконання згаданого розпорядження уряду слід якщо не заарештувати та віддати під суд Дмитра Табачника, Вадима Колесніченка та Петра Симоненка, то як мінімум запросити їх у СБУ для проведення профілактичної бесіди. Бажано – публічної. А також делікатно попередити керівництво УПЦ (МП), аби припинили нарешті називати вірних Київського патріархату розкольниками і взагалі порушувати київські релігійні святині незаконними забудовами.
Ну, а з Табачником, Колесніченком та Симоненком, думаю, все ясно. Двоє перших регулярно висловлюють неповагу до України та українців, називаючи нас щонайменше "фашистами". А Симоненко публічно схвалив сталінський геноцид кримських татар, за що досі не поплатився і навіть сміливо йде в народні депутати на чолі своєї "червоної" фракції. Продовжуючи тему, у виконання розпорядження уряду від 12.09.2012 варто протягом найближчого місяця демонтувати всі існуючі на українській території пам'ятники Сталіну – монументи диктатору ображають національні почуття українців та нашу історію. Потім узятися за Леніних – саме за нього почалася колонізація України, саме він схвалив масові вбивства і терор на наших територіях.
Проте все це, звісно, поки що з царини фантастики. Адже будь-які закони на боротьбу з чимось від весни 2010 року в Україні спрямовані на послідовну боротьбу з українськими громадянами, їхніми правами та свободами. Заклик швидше змінити таку практику буде розцінено як заклик до насильницького повалення чинної влади...
2 
1
Комментарии
17