Уперше "регіоналів" прямо прирівняли до радянських комуністів уже за чотири місяці після того, як вони почали офіційно репрезентувати в Україні "партію влади". Правда, тоді порівняння спровокувала окремо взята подія – спроба ввести в кримських школах уроки, присвячені програмі недавно обраного президента Віктора Януковича. Язик не повертається назвати цю програму політичною – як і будь-які інші дії та заяви "партії влади" загалом та окремих її членів зокрема. Відтоді знак рівності між "регіоналами" та комуністами ставиться дедалі частіше. І ось уже зовсім недавно підозра, що ПР – це КПСР сьогодні, остаточно перетворилася з припущення на доконаний факт.
У чому ж партійна ідентичність? Насамперед, як пояснили нам, у кількості: "Партія регіонів" за чисельністю посіла друге місце в Європі. Тож "регіонали" в нинішній Україні дорівнюють комуністам у СРСР – людей з партквитками тоді було нереально багато. Але, так само, як і в КПРС, у ПР простіше вступити, ніж вийти з партії. З комуністів могли тільки вигнати, це в більшості випадків ставало прологом до звільнення з роботи та навіть – до арешту, суду й тюремного терміну. За Сталіна виключення з комуністичної партії взагалі тягло за собою смертний вирок. Звісно, можна вийти і з Партії регіонів, ось тільки ті нечисленні відчайдухи, кому це вдавалося, тепер мають перманентні проблеми з законом.
Є інший бік партійної медалі: член КПРС за радянських часів фактично отримував разом із партквитком гарантію особистої безпеки. Комуністів, зауважу, не саджали, не стріляли, не виганяли з роботи. Форс-мажор – сувора догана за провинність, котра загрожувала безпартійному всіма пекельними колами. Так само індульгенцією є нині квиток Партії регіонів. Навіть більше: її члени починають відверто лякати своїх опонентів партійною належністю. Найвідоміший приклад – минулорічний локальний скандал довкола фотографій напівоголеної депутатки від ПР Світлани Єпифанцевої. "Ви розумієте, що таке Партія регіонів"? – говорила вона, не знаючи, що співрозмовниця веде запис. – Вам потрібен цей головний біль? Вами вже займаються, з вами працюють".
Тут, чесно кажучи, "регіонали" пішли далі радянських комуністів. Не пам'ятаю випадку, коли б радянський парторг отак лякав безпартійного інтелігента розправою саме по партійній лінії. Хоча, з іншого боку, коли хтось давав по пискові комуністу, за це могли посадити як за замах на всю партію. Не важливо, що цей комуніст напився та намагався згвалтувати чужу наречену...
Повернемося до відзначених тотожностей між ПР та КПРС. До лав обох партій люди вступали та вступають, аби швидше просунутися вгору кар'єрними сходинками, убезпечити власний бізнес, вирішувати особисті проблеми тощо. Саме тому я на початку висловлював сумнів у тому, що Партія регіонів – це політична сила. Вони – просто сила, фізична, груба, некерована. КПРС мала на початках хоча б якусь ідеологічну платформу, а довкола себе створила цілу наукову, освітню та медійну інфраструктури – предмети "Науковий комунізм", "Історія КПРС", газета "Правда" й журнали "Партійне життя" та "Молодий комуніст". А "регіоналам" навіть цього не потрібно. Єдине, що збереглося – радянська традиція важковагових офіціозних партійних з'їздів, делегати яких куняють під позбавлені сенсу промови вождів.
Не пощастило "регіоналам" з символікою. Вони, як масова партія, не вміють нічого іншого, як ревно захищати пам'ятники Леніну – єдиний засіб монументальної пропаганди невідомо, якої держави. Та єдиний інвентар їхніх попередників-комуністів. Найрадикальнішими захисниками комуністичної символіки виявилися Геннадій Кернес та Михайло Добкін, харківський мер та губернатор Харківщини відповідно: обіцяли повідривати за Леніна руки. Обоє, як ви розумієте, члени Партії регіонів, причому не останні.
У зв'язку з цим, я наполегливо пропонував би "регіоналам" офіційно озброїтися вченням товариша Леніна. Та створити відсутню ідеологічну платформу хоча б на його комуністичній спадщині. Інакше треба так само офіційно сформулювати та оприлюднити позицію Партії регіонів: от що вам до Леніна? Чому ви його захищаєте? Чим він вам такий близький? Добре, хай товариш Сталін – "регіонали" закликають шанувати його за розгром Гітлера. А Ленін кого розгромив?
Власне, ми знаємо, кого: за наказом вождя світової революції потопили в крові частину України, включно з Києвом – масові розстріли та катування киян у лютому 1918 році на його совісті. "Регіонали" готові це визнати? Або – заперечити. Словом, "регіоналам" треба або офіційно подати себе спадкоємцями КПРС, або, навпаки, відхреститися від наміру жити, вчитися й боротися за заповітом комуніста Леніна.
Але, за великим рахунком, мене абсолютно влаштовує таке рівняння ПР на КПРС. Адже це означає: Партію регіонів в недалекому майбутньому чекатиме така сама сумна для них і прекрасна – для людей доля, яка спіткала КПРС. Хіба є така партія? Існує симоненківська КПУ, чий вплив на розвиток країни зведений практично до нуля й тримається лише на підтримці союзників-"регіоналів". А у самих "регіоналів" союзників нема! Значить, у кращому випадку ПР можуть заборонити, причому – успішніше, ніж свого часу діяльність Компартії. У гіршому – її спіткає доля інших українських "партій влади" та провладних об'єднань: соціалістів, "ЗаЄдУ", СДПУ(о), "Нашої України". Але найприкріший сценарій для "регіоналів" – залишитися на політичній карті України, змагаючись за питомий електорат Радикальної партії та особисто Олега Ляшка.
2 
1
Комментарии
75