Державна мова в коротшій чи дальшій перспективі цілком може стати розмінною картою в мирних переговорах між Україною, Росією та Заходом. Тим більш прикро, що мовне питання виглядає єдиним, можливим для вирішення проблем політичних.
Теоретично з мови все й почалося відразу після перемоги Майдану. Серед перших рішень тимчасового уряду було скасування "мовного закону". Ухваленого, між іншим, у 2012 році із численними порушеннями. Це стало формальним приводом для заяв із російської сторони: мовляв, права етнічних росіян на самовизначення в Україні порушуються. Далі почалося вторгнення в Крим. А вже за кілька тижнів потому голова МЗС РФ Сергій Лавров уперше озвучує пакет ультимативних вимог, виконання яких може повернути хисткий мир. Їх небагато: зміни до Конституції України, федералізація та російська мова як друга державна. Навряд чи треба нагадувати, що вустами Лаврова говорить Володимир Путін.
Зверніть увагу: тези про федеральний устрій України як вирішення штучно створеної проблеми представники США та ЄС як українські союзники категорично не сприймають. МЗС України так само поставило Росію на місце. Олександр Турчинов як в.о.президента заявив – Україна лишається унітарною державою, питання федералізації навіть не обговорюється. Трохи згодом висловився з цього приводу і кандидат у президенти Петро Порошенко. І його слова значно цікавіші.
Зокрема, Порошенко так само відмовляється обговорювати федералізацію як засіб досягнення політичних компромісів. Але далі наголошує: усі інші питання готовий обговорювати. Ну, а цих самих "інших питань" не так уже й багато. Лишаються зміни до Конституції та впровадження російської як другої державної.
Виявляється, це не два питання, а одне. Практично водночас із Порошенком новий керівник Партії регіонів Борис Колесников зазначив: задля збереження миру та спокою й погашення суперечностей між Сходом та Заходом його політичну силу цілком влаштує лише зміна статті 10 Основного закону. Яка й узаконить російську мову в якості другої державної. Не повинно бути жодних сумнівів: саме на таких змінах, точніше – такій єдиній зміні наполягає російська сторона. Показово, що Михайло Добкін, кандидат у президенти від ПР, у своїх перших інтерв'ю фактично повторив слова партійного боса. Значить, впровадження другої державної мови вже є в його передвиборчій програмі.
Звівши все це докупи, можна простежити певну закономірність. Російська сторона навряд чи вірить у реальність нав'язування Україні федеративного державного устрою. Значить, рано чи пізно планує зняти цей неліквідний лот із політичних торгів. Зате друга державна мова на переговорних терезах лишається. Якщо такий закон ухвалять, Партія регіонів вважатиме – з нею домовилися. Інтереси Південного Сходу враховано, свої електоральні обіцянки вона виконала. Отже, з сепаратизмом в східних регіонів буде швидко покінчено. Ну, а Порошенко, якому поки прогнозують найвищий результат на президентських виборах, уже, як ми знаємо, готовий домовлятися про все, крім федералізації. Цим самий "всім" і буде українська мова. Точніше – зміна її статусу як єдиної державної.
Західних же союзників України мовне питання не цікавить та не хвилює зовсім. Адже жодним чином не впливає на геополітику, не змінює чинний світовий устрій, через другу державну мову ніхто ніколи й ніде не почитав світової війни. В контексті останніх трагічних подій в Україні ніхто нікого на Заході не переконає, що для нашої країни поняття "російська як друга державна" означатиме ті ж сепаратизм із федералізацією, тільки в більш здатній до повзучого відтворення формі. І зробить перспективу вторгнення Путіна реальнішою, ніж тепер. Адже українською говорять "бандерівці та екстремісти", від яких російська армія захищає носіїв російської мови. Проте якщо саме вирішення "мовного питання" сприятиме дипломатичному врегулюванню української проблеми та створить ілюзію втихомирення Путіна, Захід цілком може лобіювати офіційну двомовність в Україні. А наша влада, хто б її не уособлював, втомлено здасть мову, аби лиш не було війни.
2 
1
Комментарии
1