В субботу, 29 августа, состоялась очередная встреча Клуба Анонимных Писателей "Разбор полетов с Санченко".
Антон Санченко, известный украинский писатель, переводчик и издатель, детально аналізуватв предварительно отобраны прозаические произведения.
Предлагаем читателям Gazeta.ua новый рассказ одной из участниц "Клуба анонимных прозаиков" Татьяны Люкли.
ДЕЛЬФІН
Вітер розривав на шмаття сірі хмари, жбурляв по небу поламане гілля. Хто міг подумати, що в цих помірних широтах колись бушуватиме смерч, почнеться війна?
12-річна Світлана стояла в епіцентрі бурі… на найвищій гірці аквапарку, коли раптом розпочався кінець світу. Їх родина: мама, тато і Лана щойно придбала дуже дорогі квитки на повний день активного відпочинку, і тому, коли погода стала псуватися, вони все-таки залишились тут.
- Розважаємось до останнього, - наказав батько, і всі кинулись в різні боки, кожен до свого улюбленого атракціону. Мама і тато схопили подвійну плюшку-вісімку, і бадьоро полізли в "центрифугу", а Лана побігла до широкої та крутої гірки-водоспаду.
Коли вже була на 3 поверсі, небо набрало кольору металік. Сірі хмарища заплакали ртуттю: впали перші тяжкі краплі дощу. Спочатку вони були великі і рідкі, а потім стали болісно і рясно хлистати по голим плечам, бити по спині. Люди бігли вниз східцями назустріч Лані, тікали до роздягалень і кафе, щоб сховатись від негоди, а дівчинка та її батьки намагались в останній момент скористатись хоча б одним з атракціонів, на які родина збирала гроші весь місяць.
Підніматись сходами проти лавини охоплених панікою людей нелегко. Одна мамаша мало не скинула Лану з п'ятого рівня, протаранюючи шлях синочкові. Чоловіки і жінки були готові чавити чужих дітей, аби швидше винести з небезпеки власних.
Гуркотало в ногах, гриміло в хмарах, гупало збоку. Пориви вітру посилились. Небо на мить осяяли спалахи блискавок, висвітили нажахані обличчя людей далеко внизу.
Важка надувна плюшка, яку тягла Лана, заважала підйому. Вони застрягли на 6 рівні. Тут уже не було людей і дівчинка боролася тільки зі струменями дощу та ревучими потоками повітря.
Спочатку вона йшла вгору, щоб з'їхати з улюбленої гірки та насолодитись відчуттями страху і захвату від водної розваги. Потім піднімалась із впертості: щоб відбити свої гроші, довести батькам, що встигне разок проїхатись з вітерцем. Але останніх 5 хвилин Лана лізла наверх по інерції, притиснувшись до надувної "плюшки", як до єдиного друга і опори. Від страху дівчинка перестала усвідомлювати себе. Вона бачила лише один шлях, одну мету: вперед, наверх.
Конструкція гірки почала тремтіти і нахилятися. Всюди було чути свист, канонади грому, гуркіт, крик. Але рівномірний шум дощу і вітру перекрив решту звуків. Лана відчувала тільки вібрацію сходів та солоний смак крові на покусаних губах. І тут розвалилась, ніби у фільмі-катастрофі, сусідня гірка. Вона склалась в кількох місцях і плавно впала вниз. Зелені шматки пластикових жолобів піднялись в повітря разом з десятками надувних плюшок, які закружляли у вихорі бурі, як кульки на честь Дня народження.
Лана зачаровано спостерігала крах аквапарку, обіймаючи м'який шматок надутої резини. Від вітру її прихистив залізний стенд з правилами техніки безпеки. Якби дівчина зараз осідлала плюшку, як спочатку хотіла, її б підняло вгору, де вже літали по колу топчани та уламки гірок.
- А може, це шанс полетіти в Країну Оз? – майнула думка.
Погляд вниз повернув її в реальність: біля основи гірки закипіла вода в басейні, а все, що падало на землю, розбивалось на тріски. За спиною Лани з диким скреготом відвалились сходи, якими щойно піднімалась дівчинка. Мала закрила очі.
- Я буду міцно спати, - сказала собі дівчинка, – коли я прокинуся, страшного більше не буде, - і вона справді заснула, не зважаючи на розриви грому та блискавок навколо.
Їй марились величезні дельфіни, яких вона бачила в Одесі кілька років тому. Тоді вона дивилась виставу і плавала з ними цілих 10 хвилин. Спокійне, вібруюче тіло рибини стрімко відносило її на собі. Вона міцніше притислася до гладенького боку дельфіна і відчувала затишок та щастя. Вода була теплою і ніжно гойдала дівчину в обіймах. Поруч описували кола інші добрі блакитні і сірі дельфіни. Вони росли і збільшувались, ставали повітряними і врешті-решт полетіли в небо. Стало зовсім тихо. М'який дельфін в руках Лани став пухнастою ковдрою. Вона спала…
- При дівчинці знайшли документи? Ми можемо встановити її особу? – запитував дорослий голос.
- Є підписані шкільні зошити: вона з Мар'янки.
- Поранена?
- Жодної подряпини. Але знаходиться в стані шоку. Солдати кажуть, вона вистояла під перехресним обстрілом 3 години із закритими очима. Коли нацгвардійці винесли її з лінії вогню, дівчинка спала, і не прокидається тут, в лікарні, вже 10 годин, намертво обхопивши шкільний рюкзак. Спочатку вона крізь дрімоту називала рюкзак плюшкою. Тепер їй мариться, що він – дельфін.
2 
4880
Комментарии