В Лейпциге открылась ежегодная книжная ярмарка. Более 2000 экспонентов из 44 стран представляют свою продукцию в павильонах общей площадью 69 тысяч квадратных метров. За четыре дня работы (с 14 по 17 марта) планируется провести 2800 мероприятий: презентаций, семинаров, дискуссий и чтений.
Его главной темой на этот раз будет "Литература из Польши, Украины и Беларуси", которая представлена ??не только новыми книгами, но и литературными презентациями с участием авторов, поэтическими вечерами и подиумными дискуссиями.
Известный украинский публицист Николай Рябчук представит свою первую написанную на английском языке книгу "Gleichschaltung. Authoritarian Consolidation in Ukraine".
В украинском автопереводе книга получила несколько иное название: "От "хаоса" к "стабильности": авторитарная консолидация в Украине".
"Украинское издание рассчитано на широкого читателя, - объясняет Николай Рябчук, - поэтому я не решился употребить в названии немецкое слово Gleichschaltung, понятное только специалистам. Формально оно означает "выравнивание", "направление", "упорядочение", но контекстуально ассоциируется с нацистским переворотом 1930-х годов и введенным вследствие этого "новым порядком". Я конечно, не провожу прямых аналогий между украинской ситуацией и немецкой - ведь мы имеем сейчас несколько иное общество, другой внешний мир, других политических актеров. А все же есть и интересные сходства. Прежде всего - в узурпации власти политиками, которые получили вполне легитимный властный мандат в демократических выборах, однако последовательно свели на нет все демократические институты, процедуры, весь, по сути, конституционный лад, а вместе с тем - свою собственную легитимность".
Украина будет представлена ??комплексно: помимо мер на основной сцене, будет функционировать интерактивный стенд, где на плазмах и планшетах будет представлено большое количество переведенной на немецкий информации о литературе и издательском деле, проекты, периодика и развитие технологий для чтения и обучения. Также на стенде будет постоянно действовать украинское литературное кафе, где читатели смогут ознакомиться с текстами украинских авторов на немецком языке, в том числе пока не изданных в Германии, а также с номерами периодических изданий, где были размещены недавние переводы текстов украинских писателей.
ФРАГМЕНТ з книги:
Від "хаосу" до "стабільності" : хроніка авторитарної консолідації (Київ: КІС, 2012)
Передмова
Публіцистику я пишу понад чверть століття, вважаючи це не менш важливою справою від усіх своїх інших професійних занять – наукових досліджень, академічних лекцій, рецензування книжок чи редагування часописів. До певної міри вона стала для мене замінником літературної критики, від якої я відійшов, успадкувавши проте від неї схильність прочитувати суспільні події як певний текст – зі своєю інтриґою, персонажами, стилем, сюжетними лініями й несподіваними розв'язками. Я люблю помічати в конкретних подіях ширші тенденції і, навпаки, простежувати, як загальні теорії та концепти відбиваються в діях конкретних акторів та інституцій. Окрім цієї, суто культуртреґерської функції – представлення складного й абстрактного через просте й конкретне, – публіцистика, як мені здається, дає ще й можливість прямого вияву своєї позиції та прихилення до неї потенційного читача. В цьому сенсі публіцистика є досить амбівалентною. Вона може облуговувати ідеологію ненависті, нетерпимості і брехні, але може також підтримувати певні громадянські цінності і сприяти поступовому нарощуванню суспільного капіталу.
Природно, що основним адресатом усіх своїх текстів я завжди вважав читача українського, хоча саме у публіцистиці мені довелося чимало написати іншими мовами – спершу російською, якою в Москві під час перестройки можна було публікувати все те, що проходило в консервативнішому Києві; згодом – польською і врешті англійською, котра на сьогодні є справді єдиною світовою мовою і головним (хоча й не єдиним) каналом донесення за кордон інформації про Україну. Ці мої публікації були загалом спорадичними, прив'язаними до тих або тих конкретних подій, що спонукали європейців на якусь мить згадувати про далеку континентальну околицю: помаранчева революція, парламентські вибори, двадцятиліття Чорнобиля, російське вторгнення в Грузію... Близько трьох років тому, однак, ситуація кардинально змінилася. Я піддався намовам Девіда Марплза писати щомісячні коментарі для редaґованого ним веб-сайту Current Politics in Ukraine. Я отримав карт-бланш на висвітлення будь-якої теми під будь-яким кутом зору і навіть на вихід за межі традиційного для цього жанру обсягу в тисячу слів.
Завдяки інтернету, публіковані тексти отримали загалом непогану аудиторію в кілька десятків тисяч відвідувачів; більшість статей, зрештою, знайшла собі ще й додаткове життя, завдяки передрукам на сайтах Open Democracy, Eurozine, Transitions Online, Kyiv Post, Ukrainian Weekly, Maidan. За два роки щомісячні аналітичні коментарі склалися в досить цілісну книжку – таку собі хроніку авторитарної консолідації, що розпочалася в Україні відразу ж після обранням президентом Віктора Януковича та формування ним, унаслідок парламентського перевороту, абсолютно нелеґітимного, антиконституційного уряду. У певному сенсі ця книжка стала продовженням попередньої, опублікованої 2009 року під назвою "Улюблений пістолет пані Сімпсон. Хроніка помаранчевої поразки". Та книжка, хоч і була менш цілісною, відбивала все ж, як видно з підзаголовка, загальну тендецію помаранчевого дисфункціонального врядування та його загалом передбачуваний кінець.
Теперішня книжка є хронікою відкритішою – у тому сенсі, що час і спосіб падіння сьогоднішнього клептократичного режиму є не настільки очевидним, як це було три роки тому щодо режиму попередників. Натомість описувані події – від березня 2010 до вересня 2012 – представлені у новій "хроніці" значно докладніше й послідовніше, з належним теоретичними відступами та посиланнями на відповідні пояснювальні моделі. За цієї нагоди я хотів би подякувати американському Національному фондові демократії та Центрові російських і євразійських студій Упсальського університету за надану ними в останні два роки можливість дослідницької й творчої праці у Вашинґтоні та Упсалі.
Пропоновані "хроніки" є у певному сенсі побічним продуктом моїх науково-дослідних зацікавлень останнього часу, зосереджених насамперед на спробах концептуалізувати посткомуністичні трансформації у Східній Європі та розглянути випадок України у цих специфічних теоретичних і подієвих рамках. Тут нема змоги перелічити всі праці, які вплинули на моє розуміння й інтерпретацію політичних процесів у сьогоднішній Україні. А все ж кілька найпідставовіших мушу згадати, – тим більше, що у публіцистичних статтях не завжди мав змогу зробити це належним чином.
Отже, насамперед я хотів би відзначити "Становлення демократії" Роберта Патнема, а при цьому ще й подякувати Ярославові Грицаку, котрий звернув мою увагу на цю класичну працю. Я завдячую також Кійтові Дардену за його концептуальну метафору "шантажистської держави", Полові Д'Аньєрі – за блискучий аналіз нашого дефективного інституційного дизайну, покійному Дмітрію Фурману – за аналіз постсовєтських "імітаційних демократій", Ендрю Вілсону – за аналіз особливостей тутешньої "віртуальної політики", Томасу Карозерсу й Лукану Вею – за аналіз так званих "гібридних режимів", до яких, поза сумнівом, нележить і Україна.
Я обов'язаний також багатьом іншим приятелям і колеґам, які ділили зі мною книжки, статті, ідеї, враження, а деколи й хліб та вино і дах над головою. Зайве казати, що ніхто з них, як і жодна зі згаданих тут інституцій, не несуть відповідальності за висловлені мною думки та можливі помилки. Я б хотів присвятити цю книжку матері моєї дружини, що відійшла торік – якраз коли я був в Америці. Переживши Голодомор, примусову працю в Німеччині і совєтські чистки, вона зберегла твердість духу, незламність життєвих принципів і глибоку, часами наївну, але незмінно зворушливу і діяльну любов до України. Хай її мрії про вільне і справедливе майбутнє цієї країни коли-небудь збудуться.
2 
4880
Комментарии