"Пиво сюди досі возять із приватних сільських броварень, страви готують за давніми литовськими рецептами, в меню немає нічого європейського", – читаю перед поїздкою до Вільнюса на якомусь туристичному порталі про ресторан Snekutis. Це "базіка", "балакун" по-нашому. Він – у переліку 10 пам'яток столиці Литви, які рекомендують відвідати. Автори сайта додають: "Ні в рекламу, ні в інтер'єр власники закладу грошей не вкладають – чутки про це місце ширяться самі".
У Вільнюсі починаю сумніватися в останньому твердженні. Де цей "Шнекутіс", ніхто не знає.
– Ресторан, у якому подають 25 сортів литовського пива? Уперше про такий чую, – знизує плечима дівчина на проспекті Ґедимінаса у центрі міста.
– Здається, це біля пам'ятника яйцю, – додає її товариш.
Туди 20 хвилин пішки. Але й там про Snekutis не знають. Двоє чоловіків радять звернутися до розташованого поряд готелю. Портьє довго шукає наш запит в інтернеті.
– То це на паралельній вулиці, – нарешті радісно повідомляє. – А я й не знала. При нагоді зайду.
Вивіски на ресторані справді немає. Біля дверей, спершись на стіну, стоїть сивобородий чоловік, схожий на діда з логотипу кав'ярні KFC. Намагається нам щось сказати, але язик його вже не слухається. Ми прийшли за адресою!
Брак реклами не впливає на кількість відвідувачів – Snekutis переповнений. Займаємо єдиний вільний столик у підвалі. Тут холодно, тож усі сидять у куртках. Цікавимося в офіціанта, яке пиво порадить.
– Вам пощастило, маємо дуже хороший сорт, який привозить наш найкращий пивовар, – каже англійською. – Ось, до речі, й він, – киває на того самого бороданя, який підпирав стіну перед входом, а потім зайшов слідом за нами.
Гаразд, решту 24 сорти скуштуємо іншим разом. Адже вже знаємо, де шукати Snekutis.
1 
1
Комментарии