На початку ХХ ст. жив у Києві Арсеній Спиридонович Матвєєв - сторож у Контрольній палаті. Мав мрію: назбирати грошей і перейти в купецький стан - як-не-як престижніше, ніж простий міщанин. Понад 20 років зі своєї зарплатні 30 руб. заощаджував щомісяця по рублю, щоби розпочати власну справу. Коли ж відклав 250, вирішив: пора. Що це тоді були за гроші? За 1 руб. можна було купити майже 35 кг картоплі на базарі, а на 30 руб. - 150 кг першосортної свинини. Отже, 250 руб. - пристойний стартовий капітал.
Сторож звільнився з роботи й за 75 руб. на рік орендував приміщення в центрі Києва - на Маложитомирській вулиці. Відремонтував, закупив товар і відкрив досить велику крамницю. Торгував у ній харчами й бакалією. Мав із десяток покупців на день - небагато, адже на тій вулиці були ще три подібні магазини. Але Матвєєв на всьому заощаджував, сам стояв за прилавком, кожного клієнта люб'язно проводжав до дверей, постійним відвідувачам робив знижки. І за п'ять років став багатший за сусідів-крамарів.
Аж ось на Мало-Житомирській відкрили новий гастрономічний магазин. Його власник, людина зі значним капіталом, розгорнув бізнес солідно - ефектна вивіска, розкішні інтер'єри, прикажчик, реклама по всьому місту. А ціни такі самі, як у всіх на цій вулиці. За тиждень товстосум запропонував власникам сусідніх крамниць придбати їхні заклади. Ті відмовилися.
Іди геть. Скажи, що я сам незабаром буду писати такі записки
Тоді конкурент-багатій знизив у своєму гастрономі ціни на ковбасу, цукор і крупу на 1 коп. Покупці оцінили економію, адже за тодішню копійку можна було купити, наприклад, півкіло солі. Бідніші сусіди-крамарі, втративши покупців, почали капітулювати: один - за місяць, услід за ним другий, а третій визнав поразку за два місяці. Матвєєв тримався півроку. Нарешті переказав багатієві, що згоден на його умови. Той запропонував за магазин Матвєєва 100 руб. Арсеній Спиридонович мусив погодитися, інакше геть розорився б.
Нову торгівлю відкрив далі від центру - на Бульварно-Кудрявській. Там повторилося те саме. Цю другу крамничку віддав заможнішому конкурентові за 60 руб. Із такими грошима можна сунутися хіба на околицю. Обрав Лук'янівку. Але яка там торгівля? Два-три покупці на день. Або відвідувачі іншого ґатунку. От прибігає хлопчик, простягає записку: "Вельмишановний Арсенію Спиридоновичу! Прошу відпустити через подателя цього фунт (0,45 кг. - "Країна") цукру-рафінаду, півфунта тютюну для куріння і, якщо ласка, пляшечку казенного винця. Розрахунок у найближчі три тижні. У сподіванні вашої люб'язності залишаюся з поштивістю й благоволінням до вас потомственний поважний дворянин Занаревський".
Цей "поважний дворянин" - колишній чиновник. Прокрався й лише дивом відкрутився від тюрми. Утратив роботу, мусив вибратися з пристойної квартири в центрі міста. Винайняв халупу на Лук'янівці, пив чорно. Заборгував усім тутешнім крамарям, а тепер почав топтати стежку до Матвєєва. Грошей не має, але просити не припиняє. І відчепитися від нього годі.
- Дядя Матвєєв, - не відходить хлопчик, - батько й мати дуже просили.
- Іди геть. Скажи, що я сам незабаром буду писати такі записки.
- Я не їв цілий день.
Голодних дітей своїх боржників Матвєєв завжди пригощав, але з умовою - їсти тут, нічого додому не брати.
На Лук'янівці Матвєєв протримався одне літо. А восени продав крамницю з усім крамом іншому шукачеві щастя - за 15 руб. І за сім років спроб стати купцем пішов проситися знову сторожем у Контрольну палату. Після принизливих ходінь його нарешті туди взяли.
3 
1
Комментарии