Король Речі Посполитої Ян ІІІ Собеський 10 травня 1682 року видав привілей греко-католицькому єпископові Львівському Йосифові Шумлянському на володіння кількома селами в Радомишльській волості - нинішня Житомирщина. Раніше вони належали Києво-Печерському монастирю. Але тепер Київ відійшов до Московії, а Київське воєводство, включно з Радомишльською волостю, залишилося за Річчю Посполитою. Монастирські володіння втратили власника, і король передав їх єпископові.
Управління одним із таких сіл - Чоповичами, де був "млин з двома жорнами", - єпископ доручив недавньому монастирському підданому Тимофію Чоповському. Той вирішив скористатися моментом переділу маєтностей - коли один власник відійшов, а другий ще не зігрів місця - і прибрати собі село. Щоправда, Чоповські не були шляхтичами - необхідна в ті часи умова для цього, зате мали гроші. Тимофій із братами Андрієм і Самійлом знайшли в Любліні - "судовій столиці" Корони Польської - готового до оборудки нотаріуса. За "ку-ку в руку" той справив їм папери про вигаданого пращура Гната Чопа, який нібито дістав шляхетство ще з хтозна-яких часів - від "князів руських". Майже, як до нашої ери.
Викрити фальшивку було неможливо, бо давні привілеї шляхти з тих околиць зберігалися в замку, який згорів півтора століття тому. Про це добре знав нотаріус. Але для певності порадив братам ще взяти підписи в сусідів-шляхтичів під свідченням, ніби ті чули від дідів-прадідів розповіді про їхнє, Чоповських, "утрачене шляхетство". Кілька автографів вдалося одержати. Точніше, купити. Нотаріальну довідку про Гната Чопа та заяву з підписами сусідів подали до канцелярії Київського воєводства. А там ніби на це й чекали - того ж дня видали "Зголошення дворян Чоповських про те, що під час бунтів знищені були їхні документи й грамоти від князів руських, литовських і від королів польських".
За три місяці, у квітні 1683-го, король Ян ІІІ Собеський затвердив привілей, яким визнав шляхетство Чоповських і "відновлював" їхні права на володіння селом Чоповичі. Новоспечені шляхтичі відмовилися надсилати плату із села єпископові Шумлянському. Бо якщо воно тепер їхнє, то яка там данина? Розібратися з неплатниками прибув подільський чашник Самуїл Шумлянський - здається, родич єпископа - із загоном вояків. Напав на Чоповичі й вигнав звідти Чоповських. При тім перестарався - при "операції" кількох людей скалічили, а трьох дітей задавили кіньми.
Чоповські подали скаргу королю. Єпископ мусив вибачитися, а як компенсацію віддав їм ще два села з "Києво-Печерської спадщини" - Зимовище та Кримську Рудню. Тепер кожен із трьох братів мав по селу. Але в Чоповських уже розігрався апетит. Зібрали своїх селян і захопили "ґрунти, острови, сіножаті", які належали сусідам Меленівським. Тим самим, які колись підписали "свідоцтво" про втрачене шляхетство Чоповських.
Меленівські поскаржилися до повітового суду в Овручі. Звідти надійшло підтвердження їхніх прав на землі, захоплені Чоповськими. Але ті й не думали відступати. Підкупами й хабарами обминули нижчі судові інстанції й позвалися одразу до Коронного трибуналу в Любліні. Бо ж мали там "своїх" людей. Меленівським дату засідання суду навмисно не повідомили. Суддя звинуватив їх у неявці, багаторічному користуванні чужими землями й виніс вердикт на користь Чоповських.
Меленівські не здалися й теж подали до суду. Про фальшиве шляхетство Чоповських, однак, не прохопилися й словом, бо самі ж про нього свідчили. А за введення короля в оману довелося б відповідати. Тому вдалися до такої аргументації: протягом століть Чоповські не заявляли претензій на спірні землі, натомість вони, Меленівські, мають виписки з документів, які підтверджують їхні права. Судова епопея тяглася майже 35 років, доки Меленівські домоглися повернення їм захоплених ґрунтів і сіножатей. Чоповські, покористувавшись ними, таки мусили віддати. Але шляхтичами та власниками трьох сіл залишилися.
2 
1
Комментарии