Єдину на профтехучилище путівку на московську Олімпіаду влітку 1980-го запропонували нашому комсоргові. Ще в березні. Я тоді викладала там фізику й математику - в селі Ворожба Лебединського району на Сумщині. Але пропонували не задарма - 200 карбованців коштувала. І комсорг відмовився - дорого. Я вирішила не пропустити шансу. Швиденько назбирала грошей у знайомих і відвезла до райкому партії.
До липня всіх із групи "олімпійців" тричі викликали туди на співбесіди. Вимагали характеристику з місця роботи й фото. Детально цікавилися біографією, розпитували, із ким на час поїздки до Москви залишу свого 3-річного сина. У батьків, кажу. На початку липня співбесіда відбулася вже в обкомі партії - про те саме.
У Сумах наша група з 25 осіб із Лебединського району зібралася за два дні до від'їзду. Поселили в готелі на залізничному вокзалі й обидва дні читали лекції. Пояснювали правила етикету. Приміром, як користуватися виделкою й ножем. Радили уникати спілкування з іноземцями. Мовляв, на Сумщині є кілька закритих військових заводів, мало чого можуть запитати. І ще: щоб не витріщалися на чорношкірих гостей Олімпіади.
Поїзд Суми - Москва йшов без зупинок. У той період до столиці СРСР пропускали тільки екскурсійні потяги. Просто так квиток до Москви в касі купити було годі. Обабіч колії - стовпи пофарбовані, трава розчесана. А на ній викладено: "Миру - мир", "Мы за мир", "Привет гостям Олимпиады!".
Уранці ми вже в Москві. Наш поїзд - єдиний на вокзалі. Автобуси подали просто до вагонів. Із людей на пероні - тільки прибиральниці в яскраво помаранчевих жилетах і з мітлами. Нас повезли до готелю - дванадцяти- чи чотирнадцятиповерховий. Спеціально побудований до Олімпіади, із довгим скляним коридором до центрального входу. Потім цей готель став гуртожитком Інституту сталі та сплавів.
Нашу групу поселили на сьомому поверсі, у двомісних номерах. У кімнаті - два ліжка, стіл, крісло, вбудована шафа. Поруч - така ж кімната. Душ, туалет - на чотирьох постояльців. Одразу ж роздали перепустки з фотографіями. Їх треба було показувати при вході й виході - і до готелю, і на поверх. Також видали зелені проїзні квитки на всі види транспорту, крім таксі.
До їдальні першого разу повезли автобусами. А потім ми самі їздили на метро. Усім роздали книжечки на харчування. За кожне відвідування з неї відрізали талон. Адміністратор при вході направляв групи на ті з трьох поверхів, де були вільні столики.
Заходимо до великої зали. М'які крісла, на столах красиві скатертини. Збоку з віконець виїжджають тарілки з "другим". Отримуємо по одній. Підходить розпорядник зали й запрошує до сервірованих столів. Посередині кожного фарфорова супниця з розливними ложками. Наливай, скільки хочеш. У вазі свіжі огірки, помідори, апельсини. Поруч пляшки з пивом, мінеральною водою. По одній на кожного. Як тільки сідаємо за стіл, підходить офіціант і відкриває всі одразу. Просимо - не треба всі. Марно. Дає зрозуміти, що випити треба тут.
У великих фарфорових чайниках окріп. Поруч чашки й - найдивніше - одноразові пакетики з чаєм, кавою, цукром. Довго їх роздивляємося, навіть не знали, що таке є.
На вечерю до їдальні можна було не приходити, а отримувати "сухий пайок". На столі у фойє складені пластикові пакети - також уперше в житті бачимо такі. Білі, з олімпійською символікою. Пайок - хліб, огірок або помідор, апельсин, кусень курки, фінська ковбаса, закупорена в плівку, - теж новина для нас, варені яйця, вершки, сир і сік.
Доти іншої упаковки, як скляна, ми не бачили. А тут красиво розмальовані паперові коробочки із 0,25 літра соку, збоку пластикові трубочки. Відкривати шкода - хотілося привезти додому, своїм показати. Спробували тільки тоді, коли такі ж соки - зі смородини, винограду, персика, яблук, груш та айви - по 25 копійок побачили під стадіонами.
Квитки на спортивні змагання коштували від чотирьох до 15 карбованців. Але нам їх видали безплатно - це входило до вартості путівки. Штук по десять, на змагання з різних видів спорту. Із сусідкою по кімнаті Людмилою розклали ті квитки на ліжках. Кожен розміром із піваркуша з учнівського зошита. З одного боку, крім звичної інформації - сектор, ряд, місце, намальовано план стадіону з позначеним місцем, яке ти маєш зайняти. З другого - схема району, чим доїхати, куди йти.
Спортивні змагання нас не цікавлять, тому залишаємо собі по три квитки, щоб подивитися збудовані до Олімпіади споруди. Вибираємо Центральний стадіон ім. Леніна, стадіон "Динамо" й велотрек у Крилатському. Решту квитків наступного дня продаємо під Центральним стадіоном по 25 карбованців кожний. Там на таких, як ми, уже чигав натовп уболівальників.
На відкриття Олімпіади не потрапляємо - на групу дали тільки два квитки, які дісталися нашим керівникам.
На стадіоні ім. Леніна - легкоатлетичні змагання. На полі одночасно бігають, метають списи, стрибають у довжину й висоту. Натовп репетує, а нам із подругою нічого не зрозуміло. Нудимося. Ідемо роздивлятися навкруги.
За трибунами продають складані парасольки. У нас їх можна було дістати тільки за великим блатом. А тут півколом розклали мало не на кілометр. Купую жовтогарячу, Людмила зелену.
Далі - соки в коробках! Набираємо на карбованець кожна. Випиваємо одразу всі.
Стадіон "Динамо", змагання з хокею на траві. Трава штучна. Не віримо - перелазимо на поле помацати. Якийсь дядько хоче клаптик одірвати на згадку. Голими руками не вийшло.
Грають наші з кимось із африканців. Нас - шестеро дівчат - чути на весь стадіон. Забили гол, але кричимо тільки ми. Сусіди-глядачі дивляться на нас якось дивно. А хлопці з нашої групи поволі пересідають подалі. Ай, ідемо пити сік. Уже в автобусі нам пояснюють правила гри. Виявляється, ми кричали не тоді, коли треба.
В автобусі нам пояснюють правила гри. Виявляється, ми кричали не тоді, коли треба
Ще одного разу з'їздили на стадіон - на футбол. За кого вболівати нам усе одно. Але ж нудно сидіти просто так. Вийшли дві команди негрів. Вибираємо тих, хто в червоних трусах. Кричимо за них.
Трохи подалі сидить пара негрів. Біля них стоїть обслуга. Роблю круглі очі: я ж виросла на "Хатинці дядечка Тома".
Прокинулися о шостій ранку, щоб подивитися на змагання веслувальників. Заходимо з подругою до ліфту. До нас забігають троє кремезних хлопці. І тут гасне світло - між сьомим і шостим поверхами ліфт застряв. Визволяти ніхто не приходить. Знайомимося з хлопцями. Вони зі Львова. Вибралися з ліфта аж о першій дня. На веслувальників не потрапили.
Усе: на змагання більше не їздимо.
Мама передала із Сум своїй московській подрузі передачу. Фрукти, малинове варення, мариновані гриби. Дзвоню їй. Приїздить, забирає валізу. За кілька днів запрошую мамину подругу до себе в готель на чай. Приходить із паспортом. Беру його і йду за перепусткою до міліції. Відділення займає весь другий поверх нашого готелю. Уперше бачу стільки екранів. На них живі картинки з усього довколишнього району Москви.
Материній подрузі виписують перепустку на одну годину. Перед тим, як пропустити її до готелю, перевіряють речі. А в неї цілий портфель кришок для консервування - ще один тодішній дефіцит. Подарунок для мами.
На вулицях майже не видно дітей. Їх відправили до піонерських таборів і дитячих санаторіїв по всьому Радянському Союзу. Зате з усіх кінців СРСР навезли міліціонерів. На вулицях вони стояли метрів за 50 один від одного - так, щоб кожен бачив свого сусіда. Он азербайджанці, за ними литовці, далі грузини... Привозили їх автобусами, розставляли вздовж вулиці, а потім забирали.
У магазинах було все. І без черг. Подруга пішла по шубу. Приходить - нема, каже. А інша купила. Потім ми зрозуміли, що товар викидали малими партіями. Тільки черга зібралася - уже закінчився. Люди розійшлися - знову викинули невелику партію. Наступного дня шубу таки купили.
Скуповувалися щодня, бо вдома багато чого не можна було дістати. От натрапила на червону пластмасову "Волгу", із кермом зверху. На неї можна було сідати й, відштовхуючись ногами, їхати. Ціна - 5 карбованців. (Удома її в мене вкрали на третій день.) Купила ще півня розміром із дитину й великого пухнастого олімпійського ведмедя.
Коли почала складатися - путівка була на перші десять днів Олімпіади - назбиралося п'ять місць багажу. Перше - портфель із кришками для консервування від маминої подруги. Друге - діркаста сітка-авоська з апельсинами. Третє - особисті речі й вино. Четверте - у спеціально купленій сумці пакети з "сухим пайком" і соки в коробках. І п'яте - мішок з іграшками для сина.
Автобуси, під стелю забиті "дарунками Олімпіади", довезли нас на вокзал, аж до вагонів. Уранці ми вже в Сумах. Беремо машину. У таксиста, на вигляд років 45, котяться сльози:
- Тільки що по радіо сказали, що помер Володимир Висоцький.
Олімпіаду прозвали "наша липа"
Головні спортивні змагання XXII літніх Олімпійських ігор 1980 року відбулися в Москві. Групові турніри з футболу - у Ленінграді (у групах А і B), Києві й Мінську (у групах C і D). Парусні регати влаштували в Таллінні, змагання зі стрільби - у Митищах під Москвою.
Упродовж 5 років підготовки до Ігор у Києві звели Олімпійську базу в Кончі-Заспі, готелі "Братислава" на лівому березі та "Русь" коло реконструйованого Республіканського стадіону. Оновили й міжнародний сектор аеропорту "Бориспіль".
Напередодні Олімпіади-80 у київських магазинах з'явилися кока-кола, фанта, ковбаса салямі, горілка "Фінляндія" й цигарки "Мальборо" по 1,5 крб. А в готелі "Русь" відкрився перший у місті кегельбан.
Київських офіціантів навчали сервісу за капіталістичним зразком на спеціальних курсах ВДНГ, а також возили стажуватися на болгарський курорт Золоті Піски. Через таку суцільну показуху московську Олімпіаду в народі прозвали "наша липа".
64 країни
бойкотували XXII літні Олімпійські ігри в Москві. Причина - введення радянських військ до Афганістану в грудні 1979 року. Тодішній американський президент Джиммі Картер вимагав від Міжнародного олімпійського комітету взагалі перенести Ігри до іншої держави, але МОК не дав згоди. На знак протесту провідні західні країни чолі зі США відмовилися відправляти своїх спортсменів до Москви. А команди 16 держав (Австралії, Швейцарії, Норвегії, Данії, Португалії та інших) на церемоніях відкриття й закриття Олімпіади йшли не під своїми національними, а під прапорами МОКу. Загалом до Москви прибули 80 команд. Для порівняння: у ювілейних XX літніх Олімпійських іграх у Мюнхені 1972 року взяла участь 121 країна. 1984-го держави Варшавського договору не пошлють своїх спортсменів на XXIII літні Олімпійські ігри в Лос-Анджелесі. Основною причиною назвуть неспроможність американського уряду забезпечити їм належну безпеку.
195 медалей
здобули радянські спортсмени - найбільше на XXII літніх Олімпійських іграх: 80 - золотих, 69 - срібних, 46 - бронзових. Рекорду досягли передусім завдяки відсутності головних конкурентів - команд США, Канади, Туреччини, Південної Кореї, Японії, ФРН. На другому місці за кількістю нагород була команда Східної Німеччини - 126 медалей, на третьому Болгарії - 41.
"Для прийому й обслуговування учасників і гостей Олімпіади в Києві було виділено 15 готелів і 28 гуртожитків на 20 740 місць. Футбольні команди були розташовані в готелі "Русь", а почесні гості, судді й журналісти в готелі "Дніпро", для вболівальників побудували "Братиславу". Із 15 по 28 липня в готелях і гуртожитках було прийнято й обслужено 44 305 чоловік. Із них 24 781 радянських туристів і 19 524 іноземних туристів, у тому числі 3125 - із капіталістичних країн. За високу культуру обслуговування записано 554 подяки. Скарг немає"
зі звіту оргкомітету Ігор у ЦК КПУ "Про проведення в Українській РСР Ігор XXII Олімпіади", вересень 1980 року
3 
1
Комментарии