– От у нас є Тарас Шевченко, а у вас шо? Хто главний? Кого на гривнях своїх малюєте? – таким запитанням посла Канади Романа Ващука зупиняє охоронець книгарні.
Дипломат заскочений допитом, але зберігає посмішку.
– Розумієте, у нас нема такого, що аж так головний, – каже і перераховує канадських володарів Букерівської, Пулітцерівської, Нобелівської премій.
Охоронець не дослухавши махає:
– Отож.
Як і Роман Ващук, я того вечора прийшов до книгарні на презентацію спогадів львівського поета Віктора Неборака. Прокуратор "Бу-Ба-Бу" особливо потішив гостей уривком книжки про те, як у 1980-х викладав українську літературу в гірничому ПТУ на Луганщині. Учні на дверях його кабінету написали "Учитель Бендера".
Мені ж пригадалася інша історія часів "застою". Її розповідав легенда білоруського року Лявон Вольські. Якось до них на репетицію у будинок культури під Мінськом завалилися міліціонери. Хтось із пильних місцевих настукав "куди треба" про збіговисько підозрілих молодиків, що розмовляють "на белорусском". Стаття за буржуазний націоналізм тоді ще існувала. Але музикантам вдалося відмазатися від арешту, посилаючись на авторитетів – Янку Купалу та Якуба Коласа. Цих поетів шанували всі навіть у радянській Білорусі, хоча творчість знали мало. Рокери намололи, що готують пісні на їхні вірші до круглої дати. Також білоруси шанують іншого свого земляка – Адама Міцкевича. В центрі Мінська стоїть пам'ятник поетові, його вивчають у школі на уроках рідної літератури. Багато хто щиро дивується, коли дізнається, що Міцкевич писав польською.
Серед гостей Неборака були й поляки. Допитливий охоронець і в них вирішив дізнатися про авторитетів. За колег вступився сам Неборак.
– Поляки мають велику трійцю – Міцкевич, Юліуш Словацький, і… от вилетіло з голови.
– Шопен, – додає охоронець. – Коли сюди устроївся робить, як годиться, роздивився, чим торгують. Так там, де книжки польські – усі з його фамілією.
2 
1
Комментарии