Близькість до людей для європейських політиків не є показухою

Одного разу я їздив із Парижа до Брюсселю та назад швидкісним новітнім потягом. 300-кілометрову відстань він здолав приблизно за півтори години. Було цікаво спостерігати, як залишаються позаду автомобілі, що мчать паралельною автомагістраллю.

Квиток другого класу коштував 140 євро в обидва боки. Таким само потягом з'їздив минулого тижня до Брюсселю на саміт Євросоюзу новий французький президент Франсуа Олланд. Перед посадкою на Північному вокзалі Парижа він ще й поспілкувався з пересічними людьми, попросивши охорону дати співгромадянам таку можливість.

В Україні для багатьох це виглядає популізмом, бажанням без зусиль підвищити рейтинг. У нас важко уявити в громадському транспорті не лише главу держави, а й міністра чи керівника якоїсь облдержадміністрації.

Спецлітаки, гелікоптери, дорогі авто з міліцейським супроводом, перекриття доріг під час проїзду – це один із найважливіших для них атрибутів царственного життя.

Франсуа Олланду навряд чи потрібно підвищувати свою популярність, подорожуючи нарівні з пересічними людьми. Наступні президентські вибори у Франції відбудуться за п'ять років.

У будь-якому разі французи оцінюватимуть президента насамперед за його конкретними справами, що так чи інакше вплинули на їхнє життя. Європейські суспільства не купиш дешевими популістськими трюками чи продуктовими наборами.

Та й подорож французького президента звичайним потягом є швидше показовою, аніж епатажною чи сенсаційною. Близькість до людей та якомога раціональніше витрачання державних коштів стало вже міцною тенденцією серед європейських лідерів.

Німецький канцлер Ангела Меркель живе у звичайній квартирі в центрі Берліна, президент Фінляндії Тар'я Халонен літає рейсовими літаками, прем'єр Норвегії Йенс Столтенберг їздить на роботу на велосипеді.

Подібними вчинками вони дають приклад іншим чиновникам, і цінність цих сигналів надзвичайна.

Такою ж за потужністю є згубність для України поведінки Януковича та його челяді, які щоденно заохочують інших гребти під себе якомога більше, ні на секунду не зупиняючись, незважаючи на потреби суспільства й економічну скруту.

×