Новим міністром закордонних справ України планують призначити 65-річного Бориса Тарасюка. Надзвичайно "нова" людина. Вже двічі очолював МЗС, втретє нардеп, нині від "Батьківщини". Має гарний радянський досвід – звісно, без цього оновленій Україні ніяк не обійтися.
Загалом, це виглядає глузуванням над Майданом. Тоді як по всій України падають пам'ятники комуністичному вождю, міністерство закордонних справ збирається очолити колишній інструктор відділу закордонних зв'язків ЦК Компартії України. На цій посаді він перебував з 1987 по 1990-й.
Міністром закордонних справ Тарасюк вперше був при Кучмі, у 1999-2000 роках. Працював саме в часи, коли каток режиму планомірно почав руйнував демократію та свободи. Але це не заважало Тарасюку догоджати Кучмі не менш запопадливо, ніж донедавна Леонід Кожара догоджав Януковичу. З усіх сил пнувся, відбілюючи шефа на Заході, розхвалював "реформи" і нібито розквіт демократії.
Вдруге Тарасюк в'їхав у міністерське крісло після Помаранчевої революції. Сотні тисяч людей вистояли для нього тоді на морозних вулицях улюблену посаду. І ось тепер колишній партноменклатурник готується стати міністром втретє – і знову "на халяву", дякуючи мужнім простестам мільйонів і сотні смертей.
Чи є Тарасюк представником нових облич, яких вимагає Майдан? Звісно ж ні. Типовий пережиток радянського минулого, антипатія до якого міцна і в самому МЗС. Тим часом і в міністерстві, і поза ним вистачає молодших і кваліфікованих кандидатур.
Наміри протягнути Тарасюка на міністра є ще одним промовистим свідченням банального дерибану посад між політиками, які поступово узурпують перемогу революції в своїх партійних цілях. Яценюк з його мізерним рейтингом на Майдані збирається стати прем'єром. Турчинов, який взагалі жодного рейтингу не мав, тепер і спікер, і виконувач обов'язків президента. До речі, обоє з "Батьківщини" - тобто всі три верховні посади в країні концентруються в руках однієї політичної сили.
Що далі, то очевиднішим є нерозуміння вчорашніми опозиціонерами прагнень Майдану - або ж свідоме і нахабне ігнорування їх. Власне, вони вже і не з'являються перед людьми.
Тому надзвичайно нагальні не лише дострокові президентські вибори, а й парламентські. Революція не досягне своєї мети, поки не змінить усю нинішню номенклатуру незалежно від партійних кольорів – як не здатну зрозуміти запити і вимоги людей. Так, як не здатен був зрозуміти їх Янукович.
2 
1
Комментарии