Багато хто лає нині опозиційних політиків. Особливо після акції минулої неділі. Для тисяч людей саме вони стали ложкою дьогтю, що підпсувала велелюдну й радісну подію.
Справді, виступи Яценюка, Тягнибока чи Турчинова рясніли заяложеними штампами та штучним надривом. Таким само нудним та заштампованим було послання від Тимошенко. Ще - порізаний національний гімн, явні прогалини в організації акції. Виразне домінування партійних прапорів над європейськими. Ну а "закордонні відрядження" Віталія Кличка в часи вуличної активності вже стають анекдотичними.
Тепер - новий партійний майдан на Європейській площі, такий собі антипод громадянському на майдані Незалежності. Багатьма і це сприймається як домінування партійності над ідейністю, вузькополітичного розрахунку над щирою всеосяжною ідеєю: європейським майбутнім України.
Антипатія до опозиційних вождів справедлива. Вони не встигають за своїми виборцями. Не реагують вчинками чи промовами на їхні сучасні настрої та потреби. Більшість опозиційних лідерів залишилася в 2004-му і не розуміє, що "помаранчевий" виборець відтоді дуже змінився. Одним лише "зеком геть!" його уже не задовольниш.
Проте є один важливий нюанс. Саме хтось із цих таких недосконалих нині опозиційних політиків змагатиметься 2015-го на президентських виборах з Януковичем. Реального неполітичного кандидата не буде. Та й треба реально дивитися на майданні справи – громадянський майдан збирав максимум кілька тисяч, а на заклик опозиції минулої неділі прийшло понад сто.
Тому вже сьогодні у відносинах між проєвропейською частиною суспільства і опозиційними політиками потрібне аж ніяк не відсторонення, а виховання. На Яценюка, Кличка, Тягнибока та інших здатні вплинути лише їхні потенційні виборці. Час для створення хоча й не ідеального, але принаймні більш-менш прийнятного кандидата на 2015 рік ще є. Громадські рухи не повинні тікати від опозиційних політиків як від прокажених, а працювати з ними і над ними. Щоб із цих поки що досить безформенних шматків глини вийшов якщо не витвір мистецтва, то хоча б щось прийнятне.
Своєю чергою, опозиційним вождям гарний урок дала - та й дає нині - Тимошенко. Станом на 2010-й вона так само залишилася в минулому, не відчула настроїв та бажань свого електорату. За це жорстоко поплатилися і лідерка "Батьківщини", й Україна в цілому.
Тому нинішні опозиційні поводирі мають двома чи й трьома вухами дослухатися до настроїв виборців і слухатися їх. Інакше все закінчиться недовірою та остаточною катастрофою і для їхніх політичних сил та для них особисто, і для країни. Бо ж доля європейського майбутнього України насправді вирішуватиметься не наступними днями чи тижнями, а на президентських виборах 2015 року.
2 
1
Комментарии
2