Початок торговельної війни Росії проти України не став громом серед ясного неба. Принаймні, якимось другим 22 червня 1941 року вже точно. Хоча мета бойових дій та ж, що й у тодішнього агресора – завоювати і упокорити.
Всім зрозуміло, що це є очікуваною відповіддю на відмову Києва інтегруватися до керованого Кремлем Митного союзу та продовження діалогу з укладення Угоди про асоціацію між ЄС та Україною. І головною інтригою нині є не сила тиску, жорсткість чи напористість Кремля – цього вистачатиме. Найважливішою в цій ситуації є відповідь української сторони.
Оскільки справа абсолютно політична, то вже мали би бути жорсткі політичні заяви українського МЗС або ж президента Януковича. Україна повинна офіційно і на високому рівні дати свою оцінку причинам російської економічної агресії. Ще раз підтвердити відсутність намірів інтеграції до Митного союзу, декларуючи водночас бажання співпрацювати з ним задля обопільної вигоди. Має бути також підтверджено рішучість підписати Угоду про асоціацію з Євросоюзом. Чіткість і відвертість у таких випадках – річ дуже сильна.
Великою помилкою було би намагатися вмовити Росію, бути в ролі прохача, вимолювати приїзду російських інспекторів для перевірки українських підприємств і якості нашої продукції і так далі. Зрозуміло, що якість тут ні до чого. Україна повинна припинити цю жалюгідну практику й почати вирішувати торговельні питання з Росією на міжнародному рівні.
Цілком можливо, у Януковича та олігархів є все ж велика спокуса махнути рукою на асоціацію з ЄС, не випустити з в'язниці Тимошенко і звично домовлятися з Росією під килимом. Але якщо Україна прогнеться таки під нинішнім брутальним російським тиском, то це буде капітуляція з подальшою здачею в полон та заточенням в концтабір. І для України в цілому, і для Януковича з його "сім'єю" та олігархами.
2 
1
Комментарии
85