Зі сваволею футбольного арбітра я вперше зіткнувся 42 роки тому. Дивився по телевізору чвертьфінал першості світу між командами СРСР та Уругваю. Тоді арбітр із Нідерландів на прізвище Ван Равенс на передостанній хвилині додаткового часу не побачив, як м'яч вийшов за лінію воріт, і зарахував забитий після цього гол у наші ворота. Хотілося плакати і водночас сподіватися, що помилкове рішення переглянуть і матч переграють.
Тепер це виглядає дивно, але тодішнє футбольне керівництво СРСР не стало покладати провину за програш збірної на помилку арбітра, а суворо запитало із гравців і тренерів. Логіка була проста — хто заважав збірній забити переможний м'яч за майже 120 ігрових хвилин?
Із часом усе змінилося. Ми тепер твердо знаємо, що в поразці збірної Радянського Союзу від Бельгії в 1/8 фіналу Кубка світу-1986 винен арбітр Фредрікссон. Він не зафіксував офсайд у момент, коли бельгійці зрівняли рахунок. Той же Фредрікссон винен і в програші 1990 року від Аргентини, коли не зреагував на те, що Марадона вибив м'яч із лінії воріт рукою. А прізвище арбітра Педерсена, який не зарахував гол, забитий українцями у ворота хорватів восени 1997 року, узагалі стало ледь не міфологічним. Тепер до прозивних фламандсько-скандинавських прізвищ гарантовано долучиться угорський арбітр Кашшаї. Він не зарахував гол, забитий українцями у ворота Англії на Євро-2012.
Не буду ставити простих запитань про те, чому у всіх вказаних випадках наші після помилок арбітра не забивали ще? Чому пропускали м'ячі у свої ворота? Народ, охоплений гнівом, мене на зрозуміє. Тому запропоную краще згадати прізвище арбітра, який не зарахував 15 років тому м'яч, забитий київським "Динамо" у ворота "Барселони". Упевнений — не згадає ніхто. Тому що після того незарахованого гола динамівці забили "Барселоні" ще чотири. Бо кияни були того разу сильнішими і заслужено перемогли.
Ще раз повернуся в червень 1970-го. Наступного дня після поразки СРСР від Уругваю ми з хлопцями жваво обговорювали несправедливість арбітра стосовно нашої команди перед тренуванням футбольної секції в дитячій спортивній школі. Звісно, запитали про це тренера. Світлої пам'яті Нестор Несторович Сільвай відповів нам: "Нашим треба було грати до кінця". Після чого погнав нас на розминку.
Було б непогано, щоб і тепер знайшовся в нашому футболі авторитет, який би сказав і футболістам, і тренерам, і вболівальникам те ж. І коли це прозвучить, а головне — буде усвідомлено, нашій національній збірній стануть не страшні ані ван равенси, ані фредрікссони, ані педерсени, ані кашшаї. Треба просто завжди грати до кінця.
2 
1
Комментарии
4