вторник, 11 сентября 2012 15:47

"Українець потрапляє на 20 років назад, коли вертається додому, наприклад, із Франції"

 

Чим відрізняється бізнес у сфері новітніх технологій в Україні й на Заході?

– На Заході багато хто хоче створити власну компанію в ІТ­сфері, бо є багато позитивних прикладів. І Стів Джобс, і Білл Ґейтс починали кар'єру в гаражах. Завдяки економіці знань вони отримали гроші за свій інтелектуальний труд, а згодом стали мільярдерами. В Україні всі бачать, що для цього треба стати політиками, олігархами.

Яким був ваш шлях до "Microsoft Україна"?

– Після навчання у Львові потрапив на стажування в Данію. Розробляв програмне забезпечення, а згодом став керівником проектів. Усім подобалася якість моєї освіти й уміння працювати. Роботодавці хотіли залучити більше українців. Але на той час нам платили в три­чотири рази менше за, наприклад, американців. А жити в країнах із розвиненою економікою дорого – зарплатні не вистачає на житло та їжу.

Із колегою Олександром Гацем вирішили створити IT­компанію. Ми знаходили клієнтів у Європі й Америці, а їхні замовлення виконували програмісти в Україні. У штаті було понад 30 спеціалістів, які розробляли програмний продукт із нуля. Їм платили гідну зарплатню. Компанія мала назву "­Альта". Потім нас перекупила американська корпорація. Очолював розробки, які вона вела. Мене декілька разів запрошували до ­Microsoft. І я прийняв цю пропозицію. Три роки як генеральний директор українського офіса.

Чим приваблюють українці західних роботодавців?

– Ми маємо талант, знання й інтелект. ­Спроможні постійно вчитися. Від марудної праці й підсобної роботи ­можемо переходити на вищі щаблі. Це доведено на ­прикладі не лише програмістів, а й покоївок та прибиральниць. Але на ­високих посадах на Заході працюють небагато українців. Потрапити туди складно. ­Університетської освіти й певного ­рівня знань замало. У нас у всіх – українські паспорти. А це означає, що ми не ­можемо вільно знаходити роботу в Західній ­Європі або США. ­Приміром, американцю отримати право на роботу в Канаді ­значно простіше за найгеніальнішого українця.

У вас був шанс змінити громадянство й залишитися в Європі?

– Я би міг змінити паспорт, але не збираюся змінювати своє ім'я. Мене звати не Томас і не Джек. Я – Дмитро. Якщо на одну позицію у західній компанії претендуватимуть американець і українець, шансів у останнього обмаль. Навіть полякам складно. Якщо Яцек змагатиметься із Джоном, то Джон ­переможе. Там нас ніхто не чекає. А тут на своїй території можемо розбудовувати свою ­державу. Тут я, використовуючи ресурси, можливості та бажання корпорації, можу допомогти розвинути економіку ­країни. На сьогодні немає кращої ІТ­компанії ­такого рівня, яка могла би впливати на зміну процесів в Україні. А працюватиме ­економіка – все буде класно в країні.

І, звичайно, роль зіграла сім'я. Дружину я зустрів у Данії. Потім вона повернулася в Україну. Я також вирішив працювати тут.

За яких умов науковці чи ефективні менеджери можуть повернутися до України?

– Цікавим прикладом для мене завжди був і залишається Богдан Гаврилишин. Він починав лісорубом, досяг надзвичайних висот на Заході став членом Римського ­клубу, ­головував на першому форумі в Давосі. Є громадянином Канади, однак працює на громадських засадах в Україні. Все дуже залежить від особистості. Але щоб українці верталися, треба покращити умови для бізнесу й підвищити рівень життя. Якщо ­людина працює у Франції, вона звикає до тамтешнього рівня. А вернувшись в Україну, потрапляє на 20 років назад. Бо керівники ментально перебувають ще там. Їй нецікаво так працювати.

У чому складнощі роботи міжнародних компаній в Україні?

– Для них Україна є дуже великим ринком – з огляду на кількість населення, територію, можливості зростання. Є складність у бюрократичних процедурах. Але якщо компанія бачить ринок, вона працюватиме на ньому за будь­яких умов.

Звідки в українців беруться знання для роботи за кордоном, якщо якість освіти падає?

– В Україні шанобливо ставляться до освіти. Не важливо – заможна сім'я чи бідна, батьки бігтимуть з роботи, щоб повести дитину на танці, малювання. У західних країнах такого не побачите. Через те, що батьки багато інвестують у дітей, вони постійно навчаються. У нас діти вміють писати, читати, рахувати ще до школи.

У США великі корпорації фінансують ­університети. Чому в нас цього не відбувається?

– В Америці таку грошову підтримку не ­обкладають податками. А в нас податок сплачують і меценат, який надає ­допомогу, і інституція, що її отримує. Окрім того, в Америці університети створював бізнес, а в Російській імперії – переважно держава.

За яких умов в Україні почнуть цінувати інтелектуальну працю?

– Має утворитися бізнес­екосистема, яка дозволить заробляти гроші творчою ­працею. Фільм, програма, текст журналіста чи письмен­ника – це не лише вартість облад­нання, на якому їх створили, а також плівки чи паперу. Це ще й творчість, яка має ціну. Повага до інтелектуальної праці визнача­ється тим, чи погоджується людина сплачувати кошти за творчий продукт. Коли ­інтелектуали отримують дохід, вони, відповідно, більше витрачають. ­Економіка ­піднімається. Якщо ж у нас відсутній ­обмін інтелектуальної праці на гроші, ми залишаємося бідними. Понад 20 відсотків американської економіки – це дохід від інтелектуальної праці: фільмів, музики тощо. ­Навіть у Росії ця ­система налагоджена. ­Борис Акунін пише книжки й заробляє стільки, що живе у Франції. Українські ­письмен­ники таких статків не мають. Музиканти у нас також заробляють здебільшого не на продажу дисків, а на концертах. Хоча могли б не виконувати ту саму пісню багато разів, а працювати над наступними альбомами. В Україні фільмів – одиниці. А росіяни багато знімають, продають стрічки в інші країни, захищають свої інтелектуальні права. Я переконаний: знімати й продавати українські фільми набагато ефективніше для становлення нації, ніж махати прапорами українізації.

У нас є класні розробники ігор. Але ­команда, що створювала S.T.A.L.K.E.R., закрилася. ­Зокрема й тому, що в нас не працює ­бізнес­модель оплати за інтелектуальний труд. На створення гри потрібно два роки. Слід зняти обладнаний офіс, набрати штат із художників, програмістів, платити їм зар­платню, щоб за два роки почати заробляти. Але це не вдається, бо інтелектуальну власність крадуть.

В Україні колись може бути створена така система?

– Азійські регіони довели – рухатися можна дуже швидко. А потенціалу в нас навалом. Багато добре кваліфікованих студентів інженерних спеціальностей. Є корисні копалини – менше, ніж у Росії, але більше, ніж у Чехії. Ми розташовані на транспортних коридорах, які дозволяють конкурувати з іншими країнами в логістиці. У нас є курортні ресурси, на яких можна заробляти не менше, ніж на півдні Франції. У світі ­всього десяток країн роблять аерокосмічні дослідження і мають висококласних фахівців. ­Україна – серед них. Більшість європейських країн не проектують літаки. Ми – розробляємо. Тому невдовзі зможемо дати фору багатьом державам.

Звичайно, нам треба вирішити складні економічно­політичні питання. Але через це проходили всі нині успішні країни.

Сейчас вы читаете новость «"Українець потрапляє на 20 років назад, коли вертається додому, наприклад, із Франції" ». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

20

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосов: 1
Голосование Как вы обустраиваете быт в условиях отключения электроэнергии
  • Приобрели дополнительное оборудование для жилья для энергонезависимости
  • Подбираем оборудование и готовимся к покупке
  • Нет средств на такое, эти приборы слишком дорогие
  • Есть фонари и павербанки для зарядки гаджетов, нас это устраивает
  • Уверены, что неудобства временные и вскоре правительство решит проблему нехватки электроэнергии.
  • Наше жилище со светом, потому что мы на одной линии с объектом критической инфраструктуры
  • Ваш вариант
Просмотреть