19 мільярдів доларів щороку

 

19-річна Оксана — мати-одиначка. Доведена до відчаю нужденним життям, вона прагнула заробити за кордоном. Відгукнулася на рекламне оголошення: "Чарівні й неодружені, молоді та стрункі. Запрошуємо вас працювати моделями, секретарками, танцівницями. Надаємо роботу в Туреччині. Заробітки — 3000 доларів на місяць".

— Уже у Стамбулі мене разом зі співвітчизницями заштовхали до якоїсь занедбаної квартири, — згадує жінка. — Там нас силоміць замкнули в одній із порожніх кімнат і дві доби не годували. Потім з"явилися два недолюдки. Повідомили, що за кожну з нас вони заплатили по вісім тисяч доларів. Тому ми будемо їхньою власністю, допоки не повернемо по 25 тисяч.

Тієї ночі Оксана вперше збагнула, що означає бути повією. Щоб уникнути брутального примусу, мусила обслуговувати понад десяток клієнтів. Адже хазяї попередили — працюй, інакше будеш нещадно бита.

Тільки через півроку завдяки поліцейській облаві тяжкохворій жінці вдалося повернутися в Україну. Вдома такі, як вона, не полюбляють згадувати про своє жахливе минуле. Розповідають, що збирали у далеких країнах апельсини...

Останніми роками торгівля людьми стала третім за прибутковістю, після продажу зброї і наркотиків, злочинним бізнесом у світі. За даними Інтерполу, на  живому товарі посередники щороку заробляють 19 мільярдів доларів. Насамперед вигідна для них торгівля жінками. Не оминуло це й Україну. Вона зараз є країною-постачальницею живого товару на легальні й таємні ринки секс-індустрії до Європи та Азії.

За неофіційними даними, через сьогоднішнє безробіття та матеріальну скруту близько семи мільйонів українців і українок шукають щастя на чужині. За дослідженням Українського освітнього центру реформ, більшість із них переконані: ніколи й за жодних умов не стануть жертвами сучасних работоргівців. Саме така необачність найчастіше й приводить їх до наставленої іноземними ділками пастки.

За работоргівлю дають від трьох до восьми років

— 76 відсотків потерпілих від торгівлі людьми — жінки, — розповідає співробітниця Міжнародної організації з міграції Наталя Крівцова, 31рік. — Було проведено опитування, і виявилося, що 22 відсотки потенційних жертв їдуть працювати офіціантками, 13 відсотків — хатніми робітницями, 9 відсотків — танцівницями кабаре. Передусім це заробітчанки віком від 18 до 30 років. Вони потрапляють на гачок фіктивних вербувальників і одержують за кордоном зовсім не ту роботу, що їм обіцяли вдома. А стають жертвами секс-індустрії.

Українок "експортують" на світові ринки інтимного бізнесу до Туреччини, Італії, Польщі, Македонії, Ізраїлю і навіть до Росії.

І хоч як прикро, але деякі співвітчизниці готові добровільно продати себе за кількасот доларів. Бо в Україні, вважають вони, у них немає ніякого майбутнього. Проте не лише матеріальні проблеми спокушають українок виїжджати до інших країн. Ще — мрії вдало вийти заміж за "заморського принца". Але вони зазвичай розбиваються вщент. Новоспечені чоловіки-принци примушують їх обслуговувати інших. Або вигідно перепродують власникам борделів.

Кримінальний кодекс України передбачає покарання за "продаж, іншу оплатну передачу людини та здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди, пов"язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам) з метою сексуальної експлуатації?"

— За работоргівлю передбачається позбавлення волі від трьох до восьми років, — каже заступник начальника відділу по боротьбі зі злочинністю, пов"язаною з торгівлею людьми, Володимир Смелік. — Але такий злочин важко виявити. Ускочивши в халепу, громадяни рідко звертаються до правоохоронних органів. За минулий рік нам удалося врятувати 415 чоловік.

Мабуть, навіть у безвиході наших співвітчизниць змушує мовчати український менталітет: щоб не було ще гірше. Тому реальне покарання отримують лише 6–10 відсотків злочинців.

То як же все-таки нашим співвітчизникам, виїжджаючи на роботу за кордон, уберегтися від таких речей?

— Для легального працевлаштування передусім уникайте пропозицій через "слизькі" оголошення в газетах, — зазначає голова ради Всеукраїнської організації "Жіночий консорціум України" Наталя Самолевська, 43 роки. – Часто справжня робота в них замаскована. Об"яви подають через фіктивні фірми або посередників-одинаків. Клює на такі оголошення майже 20 відсотків жінок.

Наталя радить ніколи не відгукуватися на запрошення на роботу від нібито випадкових знайомих. Як правило, вони є представниками мережі постачальників, посередників, вербувальників, що не оформлені в легальні фірми. Скажімо, за одну завербовану людину торговець отримує за кордоном від 200 до 10 000 доларів. Сума залежить від країни, рівня посередника, умов угоди та "якості товару".

У сексуальне рабство наші співвітчизниці потрапляють і через Інтернет — всесвітню мережу наречених. До неї вони самі вносять свої дані. І не здогадуються, що детально інформують торгівців, хто їм дістанеться.

Приваблює українок і система о-пер (Au-Pair) — програм культурного обміну молоддю.

Вона передбачає проживання незаміжніх жінок у сім"ях, допомогу по догляду за дітьми і виконання хатньої роботи. Проте перевірити правдивість інформації про справжню долю цих людей неможливо.

Вербувальник отримує від 200 до 10 000 доларів за душу

— При оформленні документів на виїзд за кордон необхідно перевіряти наявність у фірми затвердженої Міністерством праці та соціальної політики ліцензії, — пояснює Наталя Самолевська. — А вже потім складати прямий договір із суб"єктом підприємницької діяльності тієї країни, до якої збираєтеся.

Хоча найкращим засобом проти масового виїзду людей з України було б створення обіцяних президентом п"яти мільйонів нових робочих місць. Тільки тоді українські жінки не будуть розмінною монетою у злочинному бізнесі работоргівців.

×