Кладу паспорт і документи на авто перед молдовським митником у пункті прикордонного контролю "Джурджулешти". Ситуація дещо дратує. Бо знаю, що ані митника, ані пункту тут взагалі не мало би бути.
1999 року Україна передала Молдові 400 метрів берега Дунаю, який протікає поблизу. Так Кишинів отримав стратегічний вихід до річки й, відповідно, Чорного моря. Молдавани збудували тут нафтоналивний термінал і порт. А навзамін передали Україні ділянку дороги в 7,7 км біля села Паланка, яке в результаті визначення кордону відійшло нашим сусідам.
З точки зору державних інтересів цей обмін і тоді виглядав дуже нерівноцінним. Не менш суперечлива ця оборудка і з точки зору інтересів українських громадян. Вони позбулися єдиного на півдні прямого автопереходу між Україною та Румунією. Тепер між румунським Галацом й українським Рені вклинився пункт "Джурджулешти".
Ситуація і сумна, і смішна водночас. В'їжджаєш з Румунії до Молдови, проїздиш нею лише сотні півтори метрів і починається Україна. Але треба пройти молдовський прикордонний та митний контроль, причому на в'їзді і виїзді з тої крихітної ділянки. А ще — сплатити екологічний збір у 20 гривень. Мабуть, кілька десятків секунд руху автомобіля Молдовою заподіюють їй збитків на цю суму.
— Зайдіть до он того приміщення, там є відділення банку, — показує молдовський митник. Сам тим часом має внести мої дані до комп'ютера.
Касирка питає прізвище, дивиться в монітор і каже, що мене в базі даних поки що немає. Чекаю. Підходить чоловік, який давав митнику документи пізніше за мене, — його дані вже у комп'ютері.
— Підіть нагадайте, — радить касирка.
Знову йду до молдовського митника. Кажу, що в банку не можуть знайти моє прізвище.
— Та залишайте гроші так, — пропонує, відводячи очі.
Кидаю перед ним двадцятку. Зв'язка митник-касир тут добре обкатана, це очевидно.
Україна допомогла свого часу Молдові територією. Тепер українці допомагають її громадянам і фінансово.
3 
1
Коментарі
2