У Білорусі 9 серпня відбулися президентські вибори. Явка становила майже 84%. Центральна виборча комісія заявила, що вшосте поспіль переміг чинний президент 65-річний Олександр Лукашенко з результатом 80%. В опозиційної кандидатки 37-річної Світлани Тихановської — 9,9%. Екзит-поли їй прогнозували перемогу. На деяких дільницях за неї віддали голоси до 90% виборців.
У Мінську й інших містах Білорусі численні демонстрації почалися того ж вечора. Вимагають звільнення політв'язнів і проведення нових чесних виборів. Мітинги розганяв ОМОН. Силовики застосували водомети, гумові кулі, сльозогінний газ. Кидали світлошумові гранати. У Мінську автозак в'їхав у натовп. За дві доби затримали понад п'ять тисяч людей, одна загинула. В лікарні доставили більш як 200 постраждалих, за офіційними даними. Реальна їх кількість — невідома. У країні відключили інтернет. Не працювали соціальні мережі, інформаційні сайти.
11 серпня Світлана Тихановська виїхала в Литву. Перед тим записала відео, де заявила, що протести треба припинити. Опозиція каже, зробила це під тиском. Жінку 7 год. утримували в будівлі ЦВК.
— О другій ночі в понеділок прибіг чоловік сестри з дітьми, — розповідає програміст 37-річний Іван Хромий із Мінська. — В них у дворі спецпризначенці били протестувальників. Лєна перелякалася, що можуть підпалити машину — вони купили недавно. Сергій працює водієм на замовлення. Зараз — це їхній єдиний заробіток.
Вирішила йти вона, бо боялися, що Сергія точно зачеплять. Із балкона він бачив, як виходить і сідає в автівку. У дворі вже нікого не було. Коли не повернулася за 10 хвилин — вибіг. Її хтось сильно вдарив по голові. Текла кров. Забрали в лікарню. Сусідка каже, люди у формі дивилися, хто ховався у під'їздах. Подумали, що Лєна повертається з акції протесту. Хоч вони обоє аполітичні. Не знаю, чи ходили на вибори.
Дружина хотіла, щоб наша донька говорила білоруською. Знайшли людей, які відроджують мову. Але для мене це не принципово. Я протестую, бо розумію, що Лукашенко не може бути майбутнім країни. Він був ефективний 20 років тому. Але часи змінилися.
У першу ніч відбивали людей від спецпризначенців. Багато хто їх провокував. Ті кидалися і били без розбору. У другу ніч було ще важче. Але треба уникнути кровопролиття. Ми маленька країна, яка хоче відстояти свій вибір. Лукашенко має визнати поразку. Не хочемо сотень смертей, як на Майдані в Києві.
Складно координуватися зі слабким інтернетом. Хоч ми були готові до такого сценарію, продумували запасні варіанти. Зараз мережа працює з перебоями.
— У лікарню привозять людей із травмами. А ми не можемо навіть скласти списки для рідних, хто де, — говорить хірург 29-річна Катерина Валюшко з Гомеля.
— Я в білому виходила відбивати людей від ОМОНа під ворітьми лікарні. Потім головний лікар заборонив. Боїться, що ми постраждаємо. Але не дає списків тих, хто лежить. Є наказ повідомляти про всіх, хто звертається з травмами, які можуть бути отримані на протестах. То спочатку всім вказували отруєння кавунами, а зараз просто не записуємо.
Маємо двох хлопців. В одного вибито сім зубів. Другого травмувало осколками гранати. Свідки кажуть, розірвалася в руках. Відновлюватися обом треба довго.
Нам не вдасться довго протестувати. Спецпризначенці не поступаються. Може, десь є поодинокі випадки, коли відмовлялися виконувати накази. Але силовики віддані президенту.
— Лукашенко не розуміє, що він у безвихідному становищі, — каже мінський журналіст Євген Жданов. — У бацьки виникла ілюзія, що після 26 років правління його позиції не може похитнути ніщо. Але одне діло правити, коли все більш-менш стабільно і є підтримка, а інша — коли масові протести і проллється кров.
Лукашенко хитрував, дурив і Європу, й Росію. Тому не має підтримки ні там, ні там. Але Світлана Тихановська не хоче йти в політику. Вона не є реальним кандидатом. Потрібні демократичні перевибори. Лукашенко на це добровільно не піде.
Йому треба зрозуміти, що після таких подій в його апараті проявляться ті, хто розуміє, що Лукашенко досиджує в хиткому становищі. Почнуть торгуватися з Росією, Європою, опозицією.
Із цієї ситуації можна було вийти акуратніше. Намалювати 55–60 відсотків. Казати, що почув людей і готовий до реформ. Але він плюнув усім в очі.
Опонентів посадили чи вбили
Олександр Лукашенко переміг на президентських виборах у Білорусі 1994-го. Йому було 40 років. Працював директором радгоспу. За два роки внесли зміни в Конституцію і його термін почали відраховувати з 1996-го. Депутатів і голову ЦВК, які були проти цього, звільнили.
1999 року опозиція вимагала перевиборів. Лукашенко відмовлявся. Тоді у квітні знайшли мертвим одного з опозиційних лідерів Геннадія Карпенка. Заявили, що помер від інсульту. У травні зник ще один опозиціонер — колишній голова МВС Юрій Захаренко. Та сама доля спіткала Віктора Гончара, ексголову ЦВК, і бізнесмена Анатолія Красовського. Торік колишній спецпризначенець 41-річний Юрій Гаравський розповів в інтерв'ю, що цих людей на замовлення влади викрали та вбили.
2000-го в Мінську зник оператор Дмитро Завадський. Він їхав в аеропорт забрати журналіста Павла Шеремета. Тіла не знайшли.
Із 2010 року режим Лукашенка почав саджати опозиціонерів у в'язницю. За ґратами опинилися щонайменше 40 людей. ЄС запровадив санкції проти багатьох білоруських чиновників. Проти глави держави вони діяли з 1997-го. Зняли 2016 року.
На президентських виборах 2020-го не дали зареєструватися опозиційному російськомовному блогеру Сергію Тихановському, заарештували. Тоді свою кандидатуру висунула його дружина Світлана.
У червні затримали ще одного кандидата — Віктора Бабарику. Його із сином звинуватили в організації протиправної діяльності. У Бєлгазпромбанку, де був головою правління, провели обшуки. Його колег взяли під арешт.
Рок-музикант Олександр Таболич і голова руху "За свободу" Юрій Губаревич відмовилися брати участь у виборах.
4 
1
Коментарі